90: ЯК Я ПІДМІТАВ КЛУБ І ЗУСТРІВ ЛЮБОВ

Це був звичайний літній день, але з самого ранку баба Настя оголосила:

— Хтось має підмести клуб! Бо завтра там “вечір ретро-танців і борщу”.

— А чому я? — спитав Миколка.

— Бо у тебе найменше алібі і найбільше часу.

— А як же Васько?

— Він на покаранні після “експерименту з петардами в туалеті”.

Клуб — це серце Петрівець. Сцена, лавки, трохи пилу (з 1983-го) і запах шкільних свят, де всі дівчата — принцеси, а хлопці — жаби (навіть без костюму).

Миколка озброївся мітлою, відром і радіо з касетою “Руки Вверх”. Почав місію.

— Один зал. Один герой. І купа павутини, — шепотів він собі, мов у кіно.

І тут — клацнула дверна ручка. Увійшла ВОНА.

— Привіт, я Марта. Сказали, що ти тут прибираєш. Я — волонтерка з райцентру. Допоможу.

— Привіт, я… підлога. Тьху! Миколка.

Вона взяла другу мітлу — і пішло. Вони підмітали як пара: синхронно, весело, з анекдотами і трохи перезираючись. Аж раптом — Марта каже:

— Хочеш, покажу, як правильно мітелити “по-клубному”?

І вона почала рухатись так, що то був не підміт, а танець із пилом.

— Ух, якби на фізрі було так весело, я б не тікав з уроків, — сказав Миколка.

Після двох годин клуб блищав. Вони сиділи на сцені, пили компот з пляшки “від спрайта” і сміялись.

— Я думала, тут буде нудно. А тут — клуб, сцена і хлопець з мітлою, який вміє говорити і сміятись.

— А я думав, що в клубі лише “коли нема світла” — і раптом з’явилась ти.

— То що, побачимось завтра на танцях?

— Якщо мене не візьмуть знову підмітати.

— Візьмуть. Але цього разу — з мною.

На наступний день усі казали, що клуб ніколи не виглядав так чисто. І що Миколка танцював як справжній джентльмен — з дівчиною і мітлою під сценою.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть підмітання — не просто обов’язок. Це шанс на зустріч. Бо коли ти прибираєш з серцем — у серце щось може й залетіти. І не завжди то буде пил.