89: ПОБАЧЕННЯ НА КЛАДОВИЩІ: РОМАНТИКА 80-ГО ЛЕВЕЛА

Воно почалось як найневинніша авантюра в історії села: Миколка закохався. Але не просто так — а в дівчину з сусіднього хутора, Оленку. Вона мала косу до пояса, погляд як “холодець на Великдень” — спочатку тремтить, а потім тримає — і сміялася навіть з бабиних анекдотів про курей.

— Побачення. Ти розумієш? — сказав Миколка Васькові.

— Та це легко! Приводь її на став.

— Забито.

— У клуб?

— Там сьогодні “вечір кумедного баяна”.

— Тоді… кладовище!

— Що?!

— Слухай, романтика, місяць, тиша… і ніхто не перебиває. Ну хіба що…

— …ті, хто внизу?

— Не перебільшуй.

План був простий: о 21:00, під повний місяць, Миколка приводить Оленку на “найменш страшну” частину кладовища, біля старого дуба. Там — лава (майже ціла), квіти (щойно полите), і чай у термосі з “сердечком”.

— Ти точно в собі? — спитала Жужа, дізнавшись про ідею.

— Це буде… нестандартно.

— Це буде… психіатрично.

Оленка прийшла. Вона не злякалась. Навіть сказала:

— Як оригінально! У нас тільки в TikTok таке бачила.

Миколка сяяв. Почали пити чай, говорити про фільми, про собак, про фізрука, який колись на фізрі впав у річку. Все йшло чудово.

І тут… шурхіт.

— Що це?

— Напевно… лис?

— Або… душа?

— Не жартуй.

— Я серйозно. У нас у Петрівцях навіть граблі вночі самі ходили.

Вони замовкли. Вітер пройшовся між деревами. Щось дзенькнуло. І в той момент поруч упала шишка.

Оленка зойкнула. Миколка схопив її за руку. Вона — його. Далі — тиша. Місяць. Чай. І навіть трохи поезії:

— Тут ніч, і квіти, і трохи… кісток. Але ти — як промінь, що світить крізь димок.

— Це ти придумав?

— Ага. Спеціально для тебе. І, може, трохи для духів.

Коли вони йшли назад, то пройшли повз бабу Настю. Та стояла з відром, бо йшла “полити гвоздики тітки Марини”.

— Побачення? — спитала вона.

— Ну… так.

— Добре. Але наступного разу — під моїм контролем. А то мало що там на тому кладовищі можна знайти.

— Наприклад?

— Щастя… або “прощавай, молодість!”

Миколка зробив висновок: у Петрівцях романтика — скрізь. Навіть на кладовищі. Головне — правильна компанія, термос із чаєм і впевненість, що якщо вже страх, то разом.