86: ВІЙНА ЗА ЧЕРЕШНЮ І ДИПЛОМАТИЧНИЙ СКАНДАЛ

У центрі села росло дерево. Але не просто дерево — Черешневе Чудо, як називав його дід Петро. Йому було сто років, дві гілки й три метри висоти, але давало стільки черешень, що одного року в селі зварили варення і ще залишилось, щоб замазати дірку в сараї.

— То святе дерево, — казала баба Настя. — Не лізьте туди без дозволу і без мотузки.

Але коли прийшла спека і черешні почали стигнути, Почалось.

— То чия та черешня? — спитав Васько.

— Нічиє. Вона між двома дворами, — відповів Миколка.

— То значить — всенародна власність! — вигукнув Тьома.

— Це ти так у клубі кричи, — сказала Жужа. — Тут дві баби по різні боки, і в обох внуки — з пращами.

Перша спроба залізти на дерево відбулась на світанку. Васько прикрутив до швабри гак і поліз по драбині. Але баба Галя вийшла з відром і крикнула:

— Віддай ягоду! То мій спадок!

— То ж дерево! — пручався Васько.

— А земля під ним — моя! Значить, і повітря навколо теж!

Почалась дипломатична війна.

Баба Настя заявила протест бабі Галі: “Ваші черешні — на нашій тіні!”

Баба Галя відповіла: “Ваші діти — на моєму нервовому фоні!”

Дід Петро спробував стати посередником, але його зловили з відром на півдорозі до дерева.

— Я не краду! Я перевіряю якість! — захищався він.

Ми з Миколкою вирішили провести мирну місію.

Намалювали “Карту доступу до черешні”: по годинах, по днях, по черговості. Роздали всім.

Результат?

— Та шо це за демократія?! — кричала баба Галя.

— Це вже не ягода, це — геополітика! — додав дід.

Тоді Жужа пішла ва-банк. Вона спекла пиріжки з черешнями і роздала обом сторонам.

— Зараз їдять, а потім не сваряться, — сказала вона.

І що ви думаєте?

На наступний день під деревом стояв стіл, на столі — варення, компот і записка: “Спільне дерево. Мир встановлено. Вхід з дозволом. Смакуйте мовчки.”

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть дерево може спричинити війну, якщо черешні достигли. Але варення — то найкраща зброя. А пиріжки — основа дипломатії.