85: КОЛИ Я БУВ ДІДОМ МОРОЗОМ… У ЛИПНІ

Все почалося з пиятики. Але не звичайної, а “празника врожаю перших кабачків”. Баба Настя приготувала пироги, тьотя Валя прикрасила клуб штучним снігом (з мила і вентилятора), а дід Петро заявив:

— У нас сьогодні “Літнє Різдво”! Хто не прийде в шапці — той не отримає олів’є.

— А хто буде Дідом Морозом? — спитав хтось.

І всі повернулись до Миколки.

— Але чому я?! — обурився Миколка.

— Бо ти найменш засмаглий! — відповіла Жужа.

— І в тебе голос ще не зламався, як у того годинника на клубі, — додав Васько.

На мене натягнули кожух (з комори, де його гриз міль), дали посох (з лопати) і бороду (з бинта та вати з аптечки).

— І не забудь: “Хо-хо-хо” — це не кашель! — нагадала баба.

Свято почалось. +32 в тіні, коза Баська спить на порозі клубу, а я — у кожусі — йду по селу й роздаю “подарунки”: кабачки, малину, і навіть стару касету з “Лебединим озером”.

— Чого ти такий блідий, Діду Морозе? — питає дід Петро.

— То він плавиться, як морозиво, — пояснює Тьома.

— Дай йому компоту! — кричить баба Настя.

Найстрашніше було — виступ перед дітьми. Я вийшов, щось пробурмотів, а Жужа гукнула:

— А де Снігурка?!

— У відпустці! — відповів я. — Пішла в тінь і не повернулась!

Діти в захваті. Смолять кабачки, грають у “піймай сніжинку” (кидають білі серветки), а я стою, як ватяна колонка, і думаю: “Ще трохи — і я сам стану родзинкою до куті”.

Після свята мене посадили у дідову ванну з водою, туди кинули м’яту, і всі казали:

— Відродимо традицію! Літній Дід Мороз — то наш бренд!

— Ні, — шепотів я, — то мій піт і ваш жарт!

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть Дід Мороз може прийти в липні, а кожух — стати сауною. Але якщо даруєш людям радість, то навіть вата в бороді — то вже не клопіт, а стиль.