Все почалося з того, що тьотя Валя викинула старий візок з магазину. “Колеса криві, тормоза нема, та й скрипить, як душа чоловіка перед толокою!” — сказала вона. Але Васько одразу побачив у тому візку не металобрухт, а… болід для перегона.
— Ми зробимо сільський “Формулу-1”! — вигукнув він. — Але без формули. І з бабиним тазом замість сидіння.
— А кобила де? — спитав Тьома.
— Це фішка. Кобила буде у вільному заїзді. Як несподіваний фактор.
Так на світ з’явився Перший нелегальний Кубок Петрівець “Візок 500”.
Готували трасу на старій дорозі між городом і хлівом. Рельєф — гірший, ніж у бойовиків 90-х. Ями, кури, пеньки і одне старе колесо, яке ніхто не міг забрати, бо “воно вже живе тут”.
Машини — тобто, візки — були різні:
І от — старт. Дід Петро виносить каструлю з кришкою. Це сигнал.
— НА РОЗМАРИН! НА БУРЯК! НА СЛАВУ!
БРЯЦ!
Всі рушили. Візки скакали, колеса скрипіли, діти кричали. Миколка відчував себе пілотом, поки не побачив… Зіну.
Кобила Зіна була стара, як дідова байка, але з характером як у директора школи під час контрольної. Вона паслась неподалік, але почула шум — і пішла… прямо на трасу.
— КОБИЛА НА ТРАСІ! — закричала Жужа.
— ВІДВЕДІТЬ ЇЇ! — крикнув хтось.
— ТА ХТО ЇЇ ВІДВЕДЕ?! ВОНА ТІЛЬКИ САМА ІДЕ!
Зіна зайняла позицію. Прямо на повороті. Миколка намагався загальмувати, але тормоз — це був тапок, прив’язаний шнурком. Не спрацювало.
Він пролетів повз Зіну, зачепив хвіст і… отримав погляд смерті. Кобила рикнула. Легенди кажуть, що навіть трактор на полі тоді заглух.
Фінал був епічний:
— Ну, хто переміг? — запитав хтось.
— Та, мабуть, Зіна, — відповів дід Петро.
Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть візок — не просто транспорт, а привід для пригод. А кобила — то не просто тварина. То регулювальник, глядач і суддя в одному хвості.
#1777 в Різне
#637 в Гумор
#947 в Молодіжна проза
підліткова література, гумористична проза, пригодницька проза
Відредаговано: 14.07.2025