81: ФЕСТИВАЛЬ САМОГОНУ І ЯК Я ТАМ ВИСТУПАВ НА БАЯНІ

Усе почалося з оголошення на дверях магазину: “У суботу — Перший щорічний Фестиваль Самогону і Народного Таланту. Приходь з баяном, піснею або кумом!” Це оголошення викликало більше ажіотажу, ніж знижка на ковбасу.

— То що, ідемо? — запитав Васько.

— Та ми не просто йдемо, — відповіла Жужа, — ми виступаємо!

— А що вміємо?

— Миколка грає на баяні.

— Коли це я…

— Навчишся. У тебе два дні!

Мене змусили вивчити “Ой у лузі червона калина” на бабиному баяні “Смерека-67”. Він був старий, трохи плів, коли натискав ля-мінор, але мав душу. І запах — як у дідового підвалу.

Паралельно баба Настя готувала “зразковий самогон” для дегустації. Рецепт тримався в секреті, але тьотя Валя одного разу обмовилась, що там “є родзинка — в прямому сенсі”.

— Тільки не пий! — наказала баба. — І не нюхай — бо може заснути ніс.

Настав день фестивалю. Все село зібралось на майданчику біля клубу. Сцена — з дощок, мікрофон — з лійки і дроту. За “журі” — дід Петро, тьотя Валя й гусак Петрович (як “нюховий експерт”).

Першими виступали: хор з трьох бабусь і одного кота, далі — тракторист, який читав вірші про комбайн, потім дядько Славік показував фокуси з чаркою і пір’ям.

Коли назвали моє ім’я, коліна тряслись. Баян скрипів. Я сів. Заграв. “Ой у лузі…” лунала трохи з гикавкою, трохи з бекграундом з-під сцени, бо там Жужа годувала гусака, але звучало… Щиро. Весело. Народно.

Публіка аплодувала. Хтось підспівував. Хтось плясав. Один дід навіть упав — не від самогону, а від натхнення.

Після виступу мене запросили до “зали дегустації”. Там стояло 12 видів самогону: “Димчастий клен”, “Сльоза картоплі”, “Бурякова ніч” і “Настя-експрес”.

— Скуштуй хоч крапельку, — казав Васько.

— Я краще повню легенду. Кажу, що випив — і заграв як ніколи.

— Ну, тоді ти вже легенда.

Журі довго радилось. Гусак Петрович нюхав всі банки і впав біля “Насті-експрес”. Це було сприйнято як знак.

І що ви думаєте? Я виграв друге місце в категорії “Музичний супровід до самогонного мистецтва”! Першим став дід, який зіграв ложками на власних ребрах.

Повернулись додому під враженням. Баба була горда. Баян скрипів щасливо. А Васько сказав:

— Наступного року робимо гурт. Назвемося “Гуртмейстер і пар із бутля”.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть музика пахне самогоном, але серце в неї — народне. І якщо граєш від душі — то виграєш. А якщо граєш і нюхаєш — то гусак.