80: ПОЖЕЖА НА ГОРОДІ І ТРИ ЛОЖКИ БОРЩУ

Був теплий вересневий день, сонце пекло вже по-осінньому, але город ще парував спогадами про літо. Баба Настя видала наказ:

— Бадилля з буряків — спалити. Кропиву — в компост. А себе — не підпалити!

— А якщо трохи підпалимо, але не себе? — обережно запитав Тьома.

— То підпалю я, — відповіла баба, і всі питання відпали.

Працювали ми, як завжди, гуртом: Миколка, Васько і Тьома, кожен з яких мав свій “метод утилізації”: Миколка — обережний, Васько — “ефектний”, Тьома — технічний, але не завжди зрозумілий.

— Треба зробити велике вогнище, — сказав Васько. — Щоб з космосу бачили, як ми працюємо.

— Треба дрова. І бензин. І трохи фантазії, — додав Тьома, і дістав старий балончик від освіжувача повітря.

За десять хвилин на городі горіло все — бадилля, стара газета “Сільський Всесвіт” і випадково — дідова гумова калоша.

— Хто кинув калошу?! — кричав Миколка.

— Я думав, то стара редиска… — сказав Тьома.

Вогонь почав лізти до теплиці. Грядка помідорів виглядала, як перед евакуацією. Ми кидались з відрами, але в колодязі — жаби, а шланг виявився зав’язаний вузлом сили “морського”.

— Де баба?! — закричав Васько.

— На кухні! Варить борщ! — відповів хтось із-за паркану.

І в цю мить з дому вийшла вона.

Баба Настя зупинилась, подивилась на вогнище, на нас, на нещасну грядку — і пішла до кухні. Через хвилину вийшла з каструлею. Борщ. Гарячий. Свіжий. З лавровим листком.

— Що вона робить?.. — прошепотів Миколка.

І тут — бульк! Прямо в центр вогню. Бульк ще раз. І ще. Борщ летів ложками, ніби артилерійська підтримка на кухонному фронті. Вогонь затих. Дим пішов в небо. Помідори вижили.

— Ви знаєте, скільки я його варила?! — запитала баба, повертаючись до нас. — Але борщ — то сила. І якщо ви будете палити як дурні, то будете їсти попіл з хлібом, а не борщ з пампушками.

Покарання було миттєвим. Нас змусили:

1. Зібрати попіл.
    
2. Віддати бабі залишки каструлі на “аналітику”.
    
3. Написати стенгазету “Як не гасити город борщем”.
    

Жужа навіть сфотографувала момент “виливання” — кадр, де баба з ложкою стоїть на фоні диму, тепер висить у клубі під підписом: “Вогнеборщ. 2025”

Дід Петро був у захваті:

— Нарешті хоч щось цікаве сталося на городі, не рахуючи, коли я знайшов у моркві гайку!

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть пожежа — це не просто біда, а кулінарна драма з рятувальною ложкою. Бо якщо в тебе є борщ і баба — то тобі нічого не страшно.