Мікросеlо: хроніки дитинства

79: МІЙ ПЕРШИЙ ПОХІД У НІЧНИЙ ЛІС

Все почалося з того, що Васько десь вичитав, що “справжній хлопець має пройти нічний ліс без страху”. А точніше — без телефону, навігатора, баби і запасних трусів.

— Ночівля в лісі — це тест на мужність! — заявив він. — І я беру з собою вас.

— А можна я просто на кухні пересиджу? Там теж темно іноді, — запропонував Тьома.

— Ні! — рішуче сказав Васько. — Всі йдуть!

У результаті нас було четверо: Миколка, Васько, Тьома і Жужа (“Я не пропущу, як ви злякаєтесь і біжите!”). Зібрали спорядження: один ліхтарик (працював через раз), пляшка компоту, ковдра з квітами, шнурок, консерви і дідова “антиведмедяча палка”.

— Тут немає ведмедів! — запевнив Миколка.

— Після моїх історій — з’являться, — загадково відповіла Жужа.

Місце для ночівлі обрали на узліссі. Там була галявина, пеньок і безумовне відчуття, що хтось стежить.

— То сова, — пояснив Васько.

— То твій живіт бурчить, — поправив його Тьома.

Почали розкладати табір. Намагались розпалити вогонь — три сірники, одна ідея і дві хвилини паніки, бо “здається, трава зайнялась”. Не зайнялась. Але з того моменту ковдра пахла димом і страхом.

— А тепер — страшні історії! — радісно вигукнув Васько.

— Я розкажу, як баба Настя впіймала мишу і змусила її вести до родини, — почав Миколка.

— Я розкажу, як півень вдерся до хати вночі! — додала Жужа.

— А я… хочу додому, — тихо сказав Тьома.

І тут… воно сталося. Тріск. Шурхіт. І щось пройшло між деревами.

— Що це було?!

— Може… вовк?

— Може… баба?!

— Може… вітряк?

— А може… гусак Петрович?

Ніхто не чекав, щоб перевірити. Васько підхопив ліхтар, Миколка — компот, Жужа — ковдру, а Тьома вже біг. Через кущі, через пеньки, через бур’ян і власну гідність.

Додому прибігли за 4 хвилини 12 секунд. Це новий рекорд села.

На ранок виявилось: “звір” був дід Петро, який пішов перевірити, чи не вкрали з його тайника “вудку і секретний запас сала”.

— Ви що, мене з ведмедем сплутали?! — образився він.

— Та ні, просто… борода блищала в місячному світлі, — пояснив Миколка.

Висновок був один: у Петрівцях нічний ліс — це не просто дерева і сови. Це ще й дід, дим, ковдра з трояндами і досвід, який краще не повторювати.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше