72: СЕКРЕТИ СІЛЬСЬКОГО ЛІКАРЯ

У Петрівцях був один лікар на всіх — дядько Славік. І хоч диплом у нього був із якогось технікуму зв’язку, але лікував він усе — від нежитю до емоційної нестабільності у гусей.

— Головне — вчасно прикласти капусту, — казав він.

— Куди?

— Та хоч кудись. Воно діє більше психологічно.

Коли Миколка підвернув ногу, рятувати його кинулась уся бригада: баба Настя, дід Петро, Жужа і… дядько Славік. Він приїхав на велосипеді, з ящика якого стирчала банка з медом, моток бинта і... часник.

— Як болить? — спитав лікар.

— Сильно.

— То добре. Значить, не відмерло.

Поки Миколці мазали ногу “маззю універсальною” (суміш варення, спирту й чогось, що колись пахло м’ятою), дядько Славік розповідав “лікарські байки”:

• Як колись лікував тракториста компресом із борщу (бо “все одно гарячий”)
   
• Як гикавку виганяв піснею
   
• Як бабу Ганю вилікував від ревматизму… відправивши на танці
   

— Усе, не турбуйся, — сказав він Миколці. — Завтра будеш як новий. А якщо ні — значить, ще краще.

— А де ж… рентген? — наважився запитати хлопець.

— Є! Уявний. У селі все діагностується на око.

— І що ви бачите?

— Що в тебе кістка ціла, але характер слабенький — лікувати будемо роботою.

Наступного дня Миколка дійсно став на ногу. Не тому, що все пройшло, а тому що баба наказала копати моркву, а Славік сказав: “фізіотерапія через сапку — найкраще”.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях медицина не визнає аналізів, але визнає настоянки, дієти з пиріжків і силу переконання в очах дядька Славіка.