70. ШЛЯХ ДО ЗІРОК ЧЕРЕЗ ДАХ КЛУБУ

Все почалося з того, що Климозіни десь вичитали, що Ілон Маск запускає нову ракету. Після 20 хвилин інтелектуальної паніки й обговорення космосу на городі, Миколка сказав:

— А чим ми гірші?

— Ну, ми не мільярдери і не маємо ракети, — відповів Тьома Шнурок, — але зате маємо… дах клубу.

— І кілька старих піротехнічних засобів, — додав Саня Бульба, дістаючи з кишені щось підозріло свистяче.

Так народився план: запустити “суперкорабель” із власної платформи. Платформа — це дах сільського клубу. Корабель — стара металева каністра з прибитими крильцями від вентилятора.

— Ім’я? — спитала Оля-Окуляри, готуючи блокнот.

— “Петро-1”! На честь діда! — гордо сказав Миколка.

— Дід знає?

— Ще ні. Але це частина плану.

Процес був серйозний. Готували “заправку” з соди, оцту і чогось, що Тьома не хотів називати. У клубі позичили драбину, у магазині — батон (бо в кожній справі має бути батон), а на обійсті клубу побудували стартову рампу з дощок і надії.

Поки Клим і Зіна вираховували траєкторію польоту, Жужа фарбувала корпус балончиком із підписом: “Це не бомба”.

Запуск призначили на вечір. Люди зібрались. Хтось подумав, що то концерт. Хтось — що то весілля.

— Три! Два! Один! — крикнув Миколка.

Відбулось: фууууу-пшшшх-ПУФ!

"Петро-1" вилетів метрів на три, злетів, гепнувся об трубу, з’їхав по жолобу і влетів у кущі. Там його зустріла кішка, яка тепер боїться навіть чайника.

— Політ вдався частково, — серйозно сказав Клим.

— Як і в більшості великих програм NASA, — додала Зіна.

Але баба Настя, почувши шум і побачивши згарище на даху, просто спитала:

— Це точно не мій чайник?

Миколка зробив висновок: у Петрівцях до зірок веде не лише знання фізики, а й стійкість до криків баби і здатність бігати швидко після вибуху.