То був звичайний дощовий день у Петрівцях — не такий, щоб копати картоплю, але ідеальний для “а давай подивимось, що в тій скрині на горищі”.
— Миколко, винось ковдри сушити, — сказала баба Настя, — а як побачиш щось живе — не бий одразу. Може, то дід.
На горищі темно, пилюка летить, як сніг у казці про алергію, а посеред усього — дідова скриня. Стара, дерев’яна, з іржавими залізяками. І замком, який наче спеціально зробили, щоб діти не відкривали. Тому Миколка відкрив його за 4 хвилини, бо “діти — то стихія”.
Всередині — речі, які мали вигляд, ніби вони самі вже бачили Першу світову:
— Діду, а це що? — спитав Миколка, принісши згорток у хату.
Дід Петро, який зазвичай не розчулюється, взяв листи й сів мовчки. Потім, повільно, як старий грамофон, почав говорити:
— Це… з бабою ще до весілля переписувались. Я тоді був у технікумі, а вона — на курсах закритого типу “Готуємо й караємо”.
— І що писали?
— Ану читай, онука. Голосно.
Перший лист був написаний красивим почерком і починався словами: “Петре, як ти там, моя стара риба?”. Миколка пирснув, дід усміхнувся. Другий лист починався з фрази: “Вчора зварила компот і подумала про тебе — такий же терпкий”.
Баба Настя зайшла, коли читали четвертий лист.
— О, знайшли любовну поезію? — спитала і підняла брову.
— А що це таке “хочу, щоб ти навчився шити” — це романтика? — спитав Васько, який вже приєднався.
— Це — стратегічне планування подружнього життя.
Ми перечитали всі листи. У деяких були прикладені вирізки з газет, рецепти пиріжків і навіть наклейки з “Юного техніка”.
— То ви з бабою реально писали один одному… папером?
— Інтернету не було. А це — як Фейсбук, тільки без лайків. І якщо схибиш — летить качалка.
Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть стара скриня може розказати більше про любов, ніж всі сучасні серіали. Особливо, якщо в ній є рецепти.
#1732 в Різне
#609 в Гумор
#922 в Молодіжна проза
підліткова література, гумористична проза, пригодницька проза
Відредаговано: 14.07.2025