65. МАНДРІВКА ДО РАЙЦЕНТРУ І ВТРАЧЕНИЙ БАТОН

Усе почалося з того, що баба Настя сказала:

— Миколко, бери список і йди в райцентр. Там усе є. І не забудь батон!

— Я думав, це ще не той вік, коли доручають таку місію…

— Нічого. Після полігону праці ти офіційно — боєць. А до тебе йде підкріплення.

Підкріпленням виявились: Васько (швидко бігає, коли страшно), Тьома Шнурок (носить дроти навіть у магазин), і Жужа, бо “треба хоч одна відповідальна людина”.

Почалось усе з автобуса. Він приїхав із запізненням на годину й був настільки старий, що, здається, пам’ятав ще молодість баби Насті.

— Ви точно платили за квиток, а не за екстремальний атракціон? — спитала Жужа, коли двері зачинились за нами з характерним “О-о-ой”.

У дорозі нас трусило, качало й морально випробовувало. Але ми тримались. Бо в рюкзаку — список: батон, дріжджі, сіль, шпагат, газета “Порадниця” і спеціальний бабин підпункт: “Подивитись, чи не здорожчала гречка”.

У райцентрі нас накрила цивілізація: магазини, люди в кросівках без землі, навіть автомат з кавою, який не плюється!

Ми майже забули, чого приїхали. Тьома шукав батарейки “по спецсхемі”, Васько купив чіпси і зник, Жужа шукала туалет, а Миколка… стояв посеред базару з батоном у руках. І тоді це сталося.

— Ой, хлопчику, потримай на секунду! — сказала бабуся і вклала йому інший батон.

— А-а-а…

Вона вже зникла в натовпі. А Миколка — з чужим батоном. А свій — десь у вічності.

Почалася паніка. Пошуки. Опитування. Навіть звернення до охоронця з описом:

— Довгий, білий, в целофані, злегка теплий…

— У вас батон пропав чи підозрюваний?

Через годину ми здались. Купили новий батон. Але він був не такий. Баба відчує! Він не той по енергії!

Додому ми їхали мовчки. В автобусі пахло пилом, потом і зрадою.

Баба Настя взяла батон, подивилась… і кивнула.

— Цей кращий. М’який.

— Але ж… — почав Миколка.

— Головне — не батон, а що ти його не втратив вдруге.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть батон — то не просто хліб, а символ честі, відповідальності… і одного дуже напруженого дня.