64. ПЕКЕЛЬНИЙ ТИЖДЕНЬ НА ПОЛІГОНІ ПРАЦІ

Усе почалося з фрази, яка в селі звучить гірше, ніж “відключили воду”:

— З понеділка — полігон праці! — оголосила баба Настя. — Що це за канікули, як ви ні мотики, ні совка в руках не тримали?!

— А совок хіба ще актуальний? — обережно спитав Тьома.

— Буде, якщо не замовкнеш.

Нам видали інвентар: граблі, сапки, шкарпетки по коліно і “зошит спостережень” — який просто був старим записником діда Петра, де між сторінками росли сухі листки й десь була вкладка з рецептом наливки.

Кожного дня у нас була “тема дня”:

• Понеділок: Бур’ян як ворог №1
   
• Вівторок: Комарі: виживе найсильніший
   
• Середа: Фізика скошеної трави (й чому вона завжди липне до футболки)
   
• Четвер: Гумові чоботи — чому вони парують і дзюрчать
   
• П’ятниця: Молитва на врожай (і на кінець тижня)
   

Першого дня Саня Бульба втік. Заліз у діжку і не виходив, поки його не видали за помідор. Васько намагався зробити “лінивий бур’янотяг” — мотузку до велосипеда. Результат — кульбаба з перемогою.

Миколка щоранку писав у зошит “Сьогодні я не здох. Ще”.

А Тьома почав розмовляти з граблями. Назвав їх Валерою.

На третій день баба сказала:

— Молодці, діти! Сьогодні копаємо компост.

— Але ж ми вчора копали яму для компосту! — вигукнув Васько.

— Сьогодні — шукаємо його! — відповіла баба. — Він десь зник…

Під кінець тижня ми були як ті воїни: засмаглі, змучені, з мозолями на душі. Але з досвідом!

У п’ятницю баба Настя винесла тарілку пиріжків і сказала:

— Це вам за службу. І звання — “Солдат праці І ступеня”.

Кожен отримав шеврон, зроблений із старої наволочки, і по обіймах від баби, які, чесно кажучи, були кращі за Wi-Fi.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть полігон — з грядками, потом і крихтою любові. І з граблями, які мають ім’я.