63. ПАСТКА ДЛЯ ЗЛОДІЯ І ПІР’ЯНЕ ФІАСКО

У Петрівцях трапилась надзвичайна подія: хтось крав яйця. Не одне-два, а серійно, системно і з нахабством, як у великому місті.

— У мене зникло дев’ять! — кричала тьотя Маруся.

— А в мене шість і два курячих дзьоби! — додав дядько Юра.

Почалась паніка. Курей допитували, гуси мовчали, а півень Микити взагалі втік на дах.

— Це діло рук досвідченого злодія, — серйозно сказав Тьома Шнурок. — Треба діяти.

— Ми — діти правосуддя, — підтримав Миколка. — Починаємо операцію “Яйце 007”.

План був простий, як бабина каша:

1. Зробити фальшиве гніздо з муляжами яєць.
    
2. Встановити пастку з мотузки, калюжі і віяла.
    
3. Сховатись у сіні з біноклем і чекати.
    

Все пройшло ідеально… до моменту, коли в пастку потрапив дід Петро, який пішов уночі шукати щось до чаю.

— Та це ж моя курка! Я лиш хотів перевірити, чи вона не мерзне! — кричав дід, висівши догори дригом на швабрі.

На ранок баба Настя сказала, що “досить цирків” і що “злодії бояться баби з качалкою більше, ніж поліції”.

Але наші пастки лишились.

І ось, через три дні… ми побачили тінь. Справжня. Людська. Хтось пробрався до курника!

— План “Пір’ячко” активується! — прошепотів Миколка.

Ми смикнули за мотузку — і на зловмисника посипалось… 15 кіл пір’я, змішаних з мукою.

А ще ми ввімкнули сирену (пральну машинку на центрифузі) і феєрверк з хлопавок.

Коли дим розвіявся, перед нами стояв… сільський листоноша Микита, повністю білий, з очима “я-як-тут-опинився”.

— Я... Я приніс пенсію бабі Насті... А двері в хлів були відчинені...

— Вибачте, — тихо сказав Миколка. — Ми вас… трохи неправильно ідентифікували.

Відтоді пастки ми демонтували. Курям повернули спокій. Пір’я зібрали, зробили з нього подушку — для Жужі, бо вона “після кожної пригоди повинна мати свій трофей”.

А справжній злодій так і не з’явився. Але яйця більше не зникали. Кажуть, злодії бояться пір’я не менше, ніж бабиної інтуїції.

Миколка зробив висновок: у Петрівцях навіть правосуддя — з борошном і віялом.