61. КАРТОПЛЯНЕ ПРОКЛЯТТЯ — АБО ЯК НЕ КОПАТИ 3 ДНІ

Все почалося з фрази, яка в Петрівцях звучить, як вирок:

— Завтра всі йдемо на картоплю, — заявила баба Настя, тримаючи лопату, як меч королеви буряка.

— Але ми ж ще діти! — враз закричали всі, хто вмів.

— От і добре. Можете повзати ближче до землі.

О шостій ранку нас підняли. Ми ще не прокинулись, а вже були винні — у неробстві, у тому, що сонце пече, і в тому, що сусідка вже на городі.

Перший день копання картоплі — то не праця. То духовне очищення. Саня Бульба після півгодини роботи почав говорити цитатами з фільмів, Васько пробував закопатися назад у землю, Тьома Шнурок шукав спосіб автоматизації через мотузку і швабру.

— Ще раз скажеш “інновація” — отримаєш лопатою, — сказала баба. — По гуманітарному.

На другий день ми зрозуміли: треба щось робити. Картопля не скінчиться сама. Потрібен план.

— А якщо зробити вигляд, що вже скопали? — запропонував Миколка.

— Ідеально! — сказав Васько. — Якраз на це ми здатні!

Ми вирили рів навколо однієї грядки й посипали її старою картоплею з погреба. Зверху — трохи землі, кілька гички для антуражу. Виглядало натурально. Навіть занадто.

— Це схоже на підставу, — буркнула Оля-Окуляри. — Баба Настя не з тих, кого можна провести.

— Але вона з тих, хто має проблеми з окулярами, — відповів Тьома. — Є шанс.

І справді — баба глянула, кивнула й пішла варити борщ. Ми вже святкували перемогу, як із хати вийшов… дід Петро. З мотикою. В капелюсі. І з лукавою посмішкою.

— Ну що, революціонери? А покажіть, що там у вас виросло?

Наша махінація розвалилась швидше, ніж пиріжки на святі. Дід викопав “нашу” картоплю — зелену, пророслу і, головне, варену. Бо одна з партій “підсадного матеріалу” була взята з учорашнього обіду.

— Молодці. Наступного року — на агронома підете.

Миколка зробив висновок: в Петрівцях можна схитрувати кого завгодно, окрім землі, діда і вареної картоплі.