58. ЯК Я «ВИПАДКОВО» ОСВЯТИВ КОРОВУ

Усе почалося з того, що в село приїхав новий молодий батюшка — отець Силуан. Молодий, гладко вмитий, з борідкою «під айтішника» і смартфоном у кишені ряси. Уперше за багато років у Петрівцях священик був не родичем половини села і не мав кривих слів про самогон. Це одразу насторожило.

— У неділю — освячення подвір’їв. Несіть воду, рушник, і кого вважаєте за потрібне, — оголосив отець після служби.

— А корову можна? — вигукнула Жужа, гризучи яблуко в храмі.

— Якщо для вас вона як родина — можна, — відповів батюшка, сам не знаючи, у що вляпався.

Баба Настя віднеслась до новини, як до пожежі в погребі — з повною мобілізацією.

— Миколко! Доїдай борщ — і вперед! Треба Параску вимити!

— Це ту, що корова?

— А в селі в нас багато Парасок? Та ще й з рогами?

Миколка з Васьком несли на двір відро з шампунем (для людей, бо «для худоби — це витрати!»), губку для машини і гумові чоботи діда Петра, які той знімав лише у вівторок. Корова стояла під яблунею і жувала так, ніби знала, що скоро її чекає духовне відродження з відбілюванням.

— Ну що, Параско, готова до святого лоску? — спитав Миколка і отримав плювок сіном у футболку.

Мили її довго. Піна летіла, як на пивному фестивалі. Параска незадоволено мичала, баба Настя командувала, Васько перекинув на себе піввідра, і лише дід Петро мовчки стояв і знімав усе на свій старий кнопковий телефон: «Потім покажу сватам».

У неділю отець Силуан з’явився на подвір’ї, як до хрестин — із відром, хрестом і новенькою книжкою, з якої все читав.

— А де ваші… люди? — здивувався він, побачивши лише бабу, двох хлопців і… корову, начищену до блиску, прикрашену рушником і з пучком васильків за вухом.

— Оце вона! — сказала баба, показуючи на Параску. — Замість діда.

Отець зам’явся. Помолився. Тихо. Підніс хрест — корова пирхнула. Він вмочив кропило у воду — Параска ступила вперед і лизнула його в лоба.

— Прийняла благословення, — серйозно сказала Жужа.

— Амінь, — підтвердив дід Петро з ґанку, натискаючи на кнопку «запис».

І от тепер, кожного разу, коли Параска переходить дорогу, навіть пси сідають і мовчки чекають. Кажуть, якось вона подивилась на електрика — і у нього щиток сам розклався.

А в клубі тепер ходить жарт: «У кого є Параска — той має зв’язок із небом».

Миколка досі не розуміє, як так сталося, що він, хлопець із міста, у свої 12 років випадково освятив корову.