54. БИТВА ЗА WI-FI І ЗЛА СУСІДКА ВАЛЯ

Літній ранок  2020-го в Петрівцях почався несподівано — не з квітів, не з дощу, а з того, що на телефоні Олі-Окулярів з’явилась надпис:
“Доступні мережі Wi-Fi”.

Вона мало не впустила моторолу.

— Миколко, ти це бачиш?!
— Це… диверсія?
— Це… ЦИВІЛІЗАЦІЯ!

Ми кинулись до клубу, щоб розповісти решті. За 10 хвилин біля сараю вже зібрався штаб: я, Саня Бульба, Тьома Шнурок, Петрик-Парник, Оля, і — вперше за довгий час — Васько-бешкетник.

Васько був легендою. Його боялися всі дорослі й усі електроприлади. Одного разу він із двох фенів і праски зібрав рацію, яка приймала сигнал з телевежі. А ще — навчив свого кота включати магнітофон. Але потім “все пішло не так” і кота віддали бабі Галі.

— Ну, — сказав Васько, — давайте подивимось, звідки йде сигнал.

Оля витягнула старий ноутбук (той, що працював тільки на батарейці від дідового слухового апарату) і показала:

— Мережа називається “Valya_123”.
— ВАЛЯ?! — сказав я.
— ТА ТА, ЩО ЗЛА?! — зашепотів Саня.

Так. Сусідка Валя.
Жінка з виразом “все знаю, нікому не скажу, але в душі прокляну”.
Колись вона ледь не заборонила проводити змагання з бігу, бо “всі топчуть траву, а потім на неї падає мій пил”.

— Тобто, — сказала Оля, — інтернет є. Але в неї.
— Треба… діло зробити, — відповів Васько.

Наступного дня ми організували “Операцію: Підключення”.

Мета: добратись до Wi-Fi. Не зламати. Просто… приєднатись.
Бо ми ж не злочинці, ми — споживачі майбутнього.

Васько виніс свій “пристрій” — коробка з трьома антенами, двома лампочками і написом “Інтернет 3000”.
Ми підключили, направили в бік хати Валі і…

ПІП!
"Потрібен пароль"

— Прокляття! — прошепотіла Оля.
— Валя не з тих, хто пише “123456”.
— Вона пише “Померте всі_2020”. — припустив Саня.

Поки ми думали, як дістати пароль, почалась друга фаза.
Валя дізналась.

Бо Тьома випадково гикнув у мегафон, коли перевіряв, чи чути сигнал.

Валя вийшла. Вся у халаті, з вилами, з гнівом і словами:
— ТА ВИ ЩО, ХАКЕРИ?! ЦЕ МОЯ МЕРЕЖА! МОЯ!
— Ми просто… хотіли глянути прогноз погоди! — відповів я.
— Погода у вас в голові! А не в моєму роутері!

Бабу Настю покликали на перемовини.

— Валю, — сказала баба, — ну чого ти? Діти ж не крадуть. Вони… досліджують.
— Я знаю ці дослідження! Потім буде: "тільки на 5 хвилин", а тоді: "дайте пароль від холодильника".

Ми вирішили: буде чесна битва.
Валя сказала:
— Якщо переможете в трьох випробуваннях — дам вам Wi-Fi на літо.
— А якщо ні?
— То наллю води в канаву і скажу, що то ваша витівка!

Три випробування:

1. Гра на швидкість: хто першим добіжить до магазину і назад із пляшкою квасу.
    
2. Квіз: хто краще знає Валині звички (бо “інтернет — це про знання!”)
    
3. Фінал: хакерський батл — хто налаштує Васьковий пристрій так, щоб зловити YouTube.
    

Ми виграли перше.
Саня прибіг першим, хоч і випив половину квасу.

Друге — Оля. Вона знала, що Валя прокидається о 6:32, чай п’є з ромашкою і має список тих, кого “терпіти не може”.

Третє — Васько. Він крутив антени, зв’язував дроти, обмотав все шкарпеткою і крикнув:

— Є сигнал!

І ми побачили…
Відео з танцем баби Насті на сільських сходах 2019 року.
YouTube. Справжній.

Валя довго мовчала.
А потім сказала:

— Добре. Але з умовами: не лазити в чужі акаунти, не завантажувати “дурню” і не ставити лайки під відео з песиками — бо тоді псується алгоритм.

Ми погодились.

І з того дня в Петрівцях з’явився спільний Wi-Fi.
Нехай і з паролем “Valya_Legend2020”.