50. КОЛИ БАБА НАСТЯ ПРОКЛЯЛА ТЕЛЕВІЗОР

У Петрівцях телевізор — не просто прилад. Це вікно в паралельний світ, де люди не садять буряк, а ведуть ток-шоу.
У баби Насті телевізор стояв як ікона: під серветкою, на вишитому рушнику, з пультом у поліетиленовому пакетику.

І от одного вечора він… збожеволів.

Все почалось після “Сусідських посиденьок”, коли баба вирішила переключити на “Новини, які вам не сподобаються”. Натиснула на пульт — а там…

— Боже, що це?! — заволала баба.

— То… кінь?! — спитав я.
— І гола жінка!!!
— І німецька мова!

— Це що, Європа?
— Це… інтернет пробив ефір?! — перехрестився дід Панас.

Баба кинулась до телевізора, почала лупцювати його рушником.

— Геть, погане! Не впустимо розпусту у хату! Не на те я вишивала цю скатерку, щоб вона фільми з ганьбою накривала!

Телевізор мигав. Перемикав сам. То церква, то голі, то депутати — ще страшніше.

— Це точно прокляття, — сказала баба. — Хтось наврочив. Чи той пес з райцентру, що через супутник людей зомбував.

— А може, батарейки в пульті? — обережно припустив я.

— БАТАРЕЙКИ?! Та це демон! Він ховається в антени!

Почалась екзорцистська операція.
Баба покликала:

• Тьому Шнурка — бо він колись “вигнав духа” з тостера (тобто витягнув хліб викруткою).
   
• Саню Бульбу — бо він не боїться нічого, крім знежиреного молока.
   
• Олю-Окуляри — бо вона читала “Таємниці екранної енергетики” в журналі «Світ телевізора»
   
• Петрика-Парника — бо його рослини вміють реагувати на радіацію.
   

Тьома відкрив задню кришку, понюхав і сказав:

— Він… трішки пахне смаженим. Але в межах норми.

— Норми?! — заверещала баба. — Він мені тут грішні образи показує! І що, це — норма?

Петрик почав тикати в антену. Вона дала іскру. Петрик впав.

— Це захисне поле! — прошепотів він. — Вони не хочуть, щоб ми знали правду!

Баба Настя більше не витримала.
Взяла три зубчики часнику. Обмотала телевізор хусткою. Встала в центр хати і сказала:

— Ти, нечиста сила! Ти, що з антен пробралась у душу телевізора! Йди геть! І забери з собою ті свої “фільми” з голими!
І депутатів!

І тоді вона сказала найстрашніше:

— Я тебе проклинаю!
Щоб ти не вмикався без свідка! Щоб тебе не любив жоден пульт! Щоб твій екран був як пельмень без начинки — порожній!

І телевізор… згас.

Тиша.

Кіт Тишко запищав і втік. Рекс у дворі впав на бік. А ми стояли — в шоці.

Наступного дня приїхав майстер. Молодий хлопчина з району, в окулярах і з викруткою.

— Що сталося?

— Проклятий він! — сказала баба.

— Ну, я подивлюсь. Може, просто плата злетіла.

Він відкрив кришку. І… засміявся.

— Тут пульт від сусідів! Хтось випадково переключив — універсальний!

— ЩО?!

— Це просто… сусід Грицько, випадково “перепідключив” свій пульт до вашого телевізора.

Ми побігли до Грицька.
Він сидів і дивився… “Фермерські радості: спеціальний випуск з Берліна”.

— Ти… ти керував нашим телевізором?!

— Та я просто кнопки тикав! Воно якось з’єдналося!

Баба мовчала. А потім сказала:

— Значить так. Прокляття знято. Але пульт — я забираю. В телевізор — лиш мультики. І новини. І максимум — “Лісова пісня”.

І з того часу телевізор працював. Стабільно. Але щоночі, перед сном, баба Настя ставила біля нього гілочку полину.
Бо ж мало що.

Іноді він мигав. Іноді — сам виключався. Але ніхто вже не панікував. Бо всі знали:
не телевізор страшний, а пульт у руках сусіда.