48. ЯК МИ ВЛАШТУВАЛИ РЕЙВ У КЛУБІ НА СЕЛІ

У Петрівцях нічне життя — це коли кіт Тишко виє з хліва, а сусідка Галя шепоче в подушку прокльони на своїх огірківських ворогів. Але того літа ми вирішили, що село заслуговує на вечірку.

Не просто посиденьки з гітарою. А справжній рейв. З музикою. Світлом. І… пиріжками.

Все почалося, як завжди, з безглуздої розмови.

— А якби ми зробили дискотеки, як у місті? — сказав я.

— Та ти що! — відповів Саня. — Тут максимум — баян у клубі і танці баб з ліхтарями.

— А якщо… техно?
— Що?
— Ну, те, що бум-бум і миготить!

— Це ж треба світло! Колонки! Діджея!

— Ми маємо діда Панаса! Він колись крутив магнітофон “Весна” на весіллях!

— І фара від трактора! — додав Петрик. — Вона як прожектор!

— А Оля — уміє скачати «мУзику» з “Однокласників”!

Назва нашої ініціативи:
“КлубТряска: село в ритмі басу”

Місце проведення — старий сільський клуб.
Той самий, де тримали лавки, стільці, проектор, і спогади про показ “Тіні забутих предків” у 1991 році, коли у всіх була лише одна емоція — “що це було?”

Ми попросили у сільради дозвіл. Вони не зрозуміли, але дали ключ. Головне — «нічого не палити, не тикати в апаратуру і не закривати двері зсередини».

Готувались тиждень.

• Тьома зробив колонку з мікрохвильовки і старого саба з машини.
   
• Оля принесла музику на флешці — “ТехноПоліс. Хіти 2006”.
   
• Саня закупив печиво, зробив бар із табуретів і поставив табличку “Free Party Snacks — за обіцянку не блювати в куточок”.
   
• Петрик закріпив фару трактора на турнік. Вона крутилась, мигтіла, і трохи пекла, якщо довго дивитись.
   

А дід Панас? Він прийшов у костюмі. З навушниками. І сказав:

— Я сьогодні — DJ П.А.Н.А.С.
(Професійний Агрономічно Натхненний Аудіо Супервайзер)

Ми аплодували. Справжній рейв починався.

Перші гості — баби. Прийшли “подивитись”. Але як тільки зазвучало «Цо-цооо! Бум-цоо! Пау!» — вони не витримали.

— Це шо? — кричала баба Настя. — Це шо за “дискотека в парнику”?!
— Це… техно!
— АААА! А ЧОМУ ВСЕ МИГАЄ?!
— Бо це СВІТЛО!!!

Вона помовчала. Потім зняла хустку, підняла поділ плаття і…

ПОЧАЛА ТАНЦЮВАТИ.

І не просто “ту-ту-ту” — а з рухами! З руками! З енергією! Поруч — тітка Клава. Потім — Марія Петрівна з сільради. Потім — дід, що “ніколи не танцює”, але “давно хотів послухати щось без баяна”.

Клуб трясся. Миготіло все.
Дід Панас крутив “вініл” (стару кришку від каструлі), а народ шаленів.

Саня роздавав пиріжки і кричав:

— ЦЕ СВЯТО! ЇЖ І ДРИГАЙ!

Оля підкинула димову шашку з сухої м’яти — вийшло “ароматичне шоу”. Трохи покашляли, але зате атмосферно.

Навіть Рекс забіг, пробіг по залі, завив — і втік. Техно не для всіх.

На півдорозі через двір прибіг дільничний.

— ЩО ЦЕ?

— РЕЙВ!!!

— ЯКИЙ ЩЕ РЕЙВ?!
— ЗАКОННИЙ!

Ми показали дозвіл. Він глянув. Послухав. Потанцював. І сказав:

— Якщо баба Настя “валить під бас”, то я — не втручаюсь.

О третій ночі все стихло. Люди пішли. Зал пах пиріжками, потом, свободою і трохи… м’ятою.
А ми сіли на лавку, дивились у небо і мовчали.

— Ну що… вдалося? — спитав Саня.

— Вдалося, — сказав я.

— Завтра знову?
— Післязавтра. Завтра ноги болітимуть.

Так село дізналось, що під баси теж можна жити. І не обов’язково бути в місті, щоб відчути драйв.

Бо де ще ти побачиш, як твоя баба Настя відривається під ремікс на “Ой у вишневому саду”?