45. КУПАННЯ В БОЧЦІ — БАБУСИН СПА-САЛОН

У селі є особливе мистецтво — робити з нічого все. І з води, диму й старої бочки — спа-салон рівня люкс.

А все почалося з того, що баба Настя оголосила:
— Миколко! Сьогодні ми з тебе зробимо людину. Через баню, траву й трохи болю.

— Я що, не людина?

— Ні. Ти — школяр із запущеним тілом, схожий на батарейку: нібито працює, але вже давно треба зарядити. Або принаймні помити!

Я не знав, до чого йде справа. Але коли на подвір’ї з’явилась металева бочка, старий казан, пучок м’яти, віник із берези, відро з глиною і рушник з 1973 року, я зрозумів:
почався бабусин wellness.

Бочка стояла біля хліва, під навісом. Її баба Настя відмила господарським милом, наповнила водою зі шланга, підклала дрова й підпалила. Через 15 хвилин над двором стояла пара, а півень Кривавий кудись зник — мабуть, вирішив перечекати цю термічну катастрофу.

— Це буде парова ванна. Ми тебе пропаримо. Потім — грязі. Потім — контрастне обливання. І чай. І пиріжок. Якщо виживеш.

— Це що, оздоровлення?

— Це сільське СПА.
Сіль. Пар. Ад.

Я, наївний, думав, що бочка — то просто тепла ванна. Але коли баба сказала:
— Залазь, поки не перекипіло, —
я зрозумів, що я в… бульйоні Миколки.

— Бабо, я варюсь!
— Ти розм’якшуєшся! Бо як той буряк — сирий і неемоційний.

— А чого віник лоскоче?
— То ароматерапія. Через шкіру заходить, через нерви виходить.

Мене парили. М’яли. Поливали відрами.
Оля-Окуляри спостерігала збоку й записувала в блокнот:
"Миколка. Стан: варений. Реакції: стогін, свист, бульбашки."

Саня Бульба прийшов і сказав:

— Він схожий на вареник, який щось розуміє, але ще не до кінця.

Наступний етап — грязьова маска.

— Що це?
— Це глина з городу. Там багато мінералів. І черв’ячки. Але ті вже виповзли, я перевірила.

Мене обмазали. Повністю. Я сидів, як печений кабачок. Над головою літали мухи, одна сілась мені на лоба, подивилась і полетіла, ніби сказала:
“Вибач, брате. Тримайся.”

Потім баба обмотала мене рушником, посадила під яблунею і сказала:

— Медитуй. Дихай. Вдихай село. Видихай дурню.

Я вдихав. Чхав. І думав про мультики, які в місті йдуть у цей момент — без глини на носі.

Раптом на подвір’я зайшла родичка з міста — Марина. Вона вся в білому, в капелюшку, з пляшечкою термальної води, яку вона купила за 200 гривень.

— Боже… ЩО ЦЕ?
— Це — оздоровлення, — спокійно сказала баба Настя.
— Це… вуду! Ви що, готуєте дитину до обряду?

— Та ні, ми просто… відчищаємо йому карму і пори.

— Це ж антисанітарія! А якщо бактерії?
— Бактерії — то слабкі. Тут тільки Миколка. І м’ята.

Марина схопилась за серце, потім за термальну воду, і сказала, що “вона поїде в санаторій, бо тут або зцілюєшся, або розчиняєшся”.

Третій етап — контрастне обливання.

Баба винесла відро холодної води. Я завмер.

— Готовий?
— НІ.
— Це не відповідь.

ХЛЮП!

Світ здригнувся. Я почув, як усі органи одночасно запитали:
“НАВІЩО?”

— От! А тепер ти — Миколка 2.0!
— Я — Миколка в шоці.

Після всього мене загорнули в рушник, дали липовий чай і пиріжок. Я сидів, парився зсередини і думав:

“А це… працює?”

Бо мені було якось… добре.
Тіло — мов після нової батарейки. Голова — чиста. Думки — ясні.

Навіть пес Рекс підійшов, лизнув і пішов, ніби визнав мій новий статус — “випарений, але не зламаний”.

З того дня бабусин спа-салон став регулярним.
Кожної суботи:
— В кого нерви — в бочку.
— В кого соплі — грязь.
— В кого дурість — віник.

Навіть дід Панас прийшов. Його після парової ванни перестали боліти ноги. Або він просто не визнав, що то через чай, а не віскі.

Саня сказав:

— Бабо, а можна абонемент?
— Та можна! Але тільки якщо принесеш дрова сам.

Через тиждень ми написали табличку:
"Сільський Спа-Салон "У Баби Насті"
Послуги:

• Парова ванна (з ефектом “ой-ой-ой”)
   
• Грязьовий обряд “Глина життя”
   
• Віникотерапія “Або піт, або спокій”
   
• Обливання “Прощавай, старе життя”
   
• Чай із липи “Можна ще один?”
   
• Пиріжок — для тих, хто вижив
   

І десь у районі тепер ходить легенда:
“У Петрівцях є баба, яка зробить із тебе людину. Через бочку. Але з любов’ю.”