43. БИТВА НА АРБУЗАХ: СУСІДИ ПРОТИ НАС

У Петрівцях все почалося з... конкурсу. Районна рада оголосила:
“Краща арбузна грядка сезону — отримує диплом, грамоту і мішок добрив (органічних)”.

І як тільки ця звістка дійшла до баби Насті, вона відклала в’язання, встала, як генерал перед битвою, і сказала:
— Миколко, збирай своїх. Ми йдемо в атаку. На баштан.

Наші вороги? Сусіди з іншого боку села. Так звані "кавунники", бо в них кавун — а не арбуз. Вони все завжди роблять "інакше": косу точать проти годинникової, хрестяться зліва направо, і, головне — додають у квас чебрець. Варвари.

Наш табір:

• Я — Миколка, стратег баштанної кампанії.
   
• Саня Бульба — тестувальник смаку (тобто їсть усе першим).
   
• Тьома Шнурок — головний по лейкопластиру і метеоролог (по запаху знає, буде дощ чи ні).
   
• Оля-Окуляри — аграрна аналітикиня, знає, як рахувати насіння.
   
• Петрик-Парник — головний поливальник, калібратор граблів, і шепотун на добриво.
   

Ми заклали свою грядку на полі біля старої груши. Земля була родюча, хробаки — поважні, компост — із домішками бабиної кавової гущі (секретна зброя).
Посадили насіння з дідової банки, на якій писало «1978 — експериментальні (не для їжі)».

Почалось з мирного росту. Але через тиждень ми помітили: з нашого боку зникло три паростки. А на стороні сусідів — раптом з’явились "нові".

— Це диверсія! — сказав я.
— Це війна! — крикнув Саня.
— Це буде сюжет! — вигукнула Оля і дістала блокнот.

Ми встановили чергування. Тьома ночував у спальному мішку з лопати і пакета. Петрик поставив опудало, яке виглядало точнісінько, як дід Панас після обіду — лякає всіх, навіть воробців.

Сусіди не здавались. Вони виставили табличку: "Кавун — сила. Арбуз — слабкість!"

Це була особиста образа.

І тоді ми почали План “Соковита відплата”.

Перший етап: підкоп.
Тьома прорив тунель до їхньої грядки, аби розмістити там... квасолю. Бо якщо в арбузах почне рости квасоля — дисбаланс сорту, а отже — дискваліфікація.
Петрик вручну перехрестив кущики, Оля записала все в «щоденник баштанної боротьби».

Другий етап: інформаційна кампанія.
Ми наклеїли по селі листівки:

“ТІЛЬКИ АРБУЗИ — СІМ’Я!
А КАВУН — ЦЕ ГІБРИД ДИЯВОЛА!”
Знизу — підпис “Анонімна ініціатива дітей, які не хочуть жити в брехні”.

Але на третій тиждень наші плоди почали… вибухати. Прямо в полі!
— Хто?!
— Що?!
— Чому арбуз Петрович (ми назвали його на честь хімічки) вибухнув у вівторок?!

З’ясувалось, що сусіди провели акцію “Підсолоджувач помсти” — влили в наші арбузи воду з содою. А це, як відомо, у поєднанні з кавуновим соком — гейзер!

Ми не зупинились. Почалась фінальна фаза: битва.

Районна комісія приїхала: три мужики в сорочках і одна жінка, яка нюхала всі плоди.
Сусіди вийшли, мов парадна команда. Кавуни в ряд. Таблички. Один навіть із блискітками.

А ми — з арбузами. Справжніми. Хоч і трохи підпалені після вибуху.

— Отже, — сказав головний комісар, — спершу дегустація.

І тут, у найвідповідальніший момент, Саня схопив наш головний арбуз, зробив два кроки, оступився на поливному шлангу… і…
влетів в кавун сусідів.

М’ясистий “Бичаче серце” розлетівся, як шашлик на вітрі. Почалась паніка.

— Це напад! — крикнув хтось.
— Атакують арбузи! — в істериці заволав комісар.

І тоді один із сусідів жбурнув кавун у нас. Відповідь не забарилась. Полетіли арбузи, шматки, сік, навіть одна лопата. Оля закривала камеру знімального гуртка, Петрик ридав, бо “постраждали паростки”.

Це була… арбузна апокаліпсисія.

Зупинила нас… баба Настя.
Вона вийшла, стала між двома грядками, вся в липкому соку, і закричала:

— ВИ ЩО, БАШТАННІ ПІДЛІТКИ?! ХТО ВАМ ДАВ ПРАВО СТИРАТИ СЛАВУ СЕЛА ЦИМИ ГНИЛИМИ КАТАПУЛЬТАМИ?!

Усі замовкли.

— Комісіє! — звернулась вона, — дивіться сюди.
Вона принесла… арбуз. З холодильника. З нашого запасу. Цілий. Соковитий. Без соди. Без підкопу. Просто… справжній.

Комісія його розрізала.
Спробувала.
Подивилась на нас.

— Переможець — Петрівці. Арбузна грядка №1. За щирість, смак і організовану боротьбу з фальсифікаціями.

Ми не святкували. Ми лежали в полі, липкі, побиті, але з гордістю.

Сусіди мовчки пішли додому. Комісія — на заправку. А ми залишились.

Бо ми — діти арбузної честі.
І якщо треба — ще раз кинемо плід за правду.