30. ПІСЕННИЙ КОНКУРС У СВИНАРНИКУ

Все почалося з того, що в нашому клубі протік дах. І хоч баба Настя переконувала всіх, що то “не дах тече, а час стікає”, клуб вирішили закрити до ремонту. Проблема була одна: саме на тиждень запланували пісенний конкурс серед сільської молоді.

Цей конкурс був головною подією літа. Його чекав кожен, хто мав хоч якусь голосову зв’язку, сорочку з блискітками чи амбіції бути “зіркою села”. Минулого року переміг Сашко, який виконав “Червону руту” так, що навіть собака Мухтар почав вити в тональність. Але цього року — нова сцена потрібна терміново.

Розглядали варіанти: шкільний спортзал (занято), автобусну зупинку (надто відкрите), дах комори (не у всіх страховка). І тут Васька каже:

— А давайте у свинарнику.

— Де?! — хором перепитали всі.

— У старому свинарнику дядька Гриші. Він же порожній. Там просторо, акустика класна, сцена вже є (то стара дерев’яна платформа), і навіть глядачі — якщо Гриша не виведе своїх поросят.

Ця думка здалася настільки абсурдною, що... стала блискучою.

Дядько Гриша, як не дивно, погодився.

— Лиш не чіпайте мого Петра. Він — головний кабан. Якщо він образиться — все, хана атмосфері.

За два дні ми прибрали свинарник. Вичистили, обмазали стіни вапном, навіть прикрасили стрічками. На вході повісили табличку: “Фестиваль пісні — СвинSонг 2020”.

Сцена стояла в центрі. Лампа від трактора світила згори. Глядачі — на солом’яних тюках. У першому ряду сиділи баби з села, другий — дітлахи, третій — свині, які не захотіли йти.

Участь брали всі. Сашко знову спів, але вже “Despacito”, перекладене на свій лад. Козак Павло з сусіднього хутора вийшов із баяном, якого ніхто не налаштовував з 1999 року. Васька співав “Ти ж мене підманула” в реп-версії. А я читав авторський вірш про трактор і любов.

Атмосфера була неймовірна.

— А що там таке “піу-піу”? — питала баба Катя.

— То дим-машина, — пояснив Васька. — З банки і табаку.

Свині поводили себе дивно. Один кабан ліг перед сценою, другий сидів, як глядач, третій пішов, коли хтось фальшиво заспівав. Петро, головний, ритмічно хрюкав під пісню “Водограй” і навіть раз схвально хрюкнув, коли Маша співала “Соколята”.

Журі складалось із баби Насті, фельдшерки Марії Іванівни і самого дядька Гриші, який кожного разу ставив оцінку, керуючись, як він казав, “внутрішнім вібратором” (він мав на увазі вібрації в грудях, але ніхто не поправляв).

В середині вечора почався дощ. Але ніхто не розійшовся. Навпаки — всі ближче зсунулись до сцени, і Петро навіть прикрив трьох дітей своїм тілом, за що потім отримав яблуко.

Фінал був шедевральний.

Ми вийшли всі разом і заспівали “Ой у лузі червона калина”. І хтось запалив ліхтар з телефона. І хтось заплакав. І хтось — це був я — зрозумів, що пісенний конкурс у свинарнику — це і є мистецтво.

Перемогла Марійка з третього класу, яка заспівала “Місяць на небі”, під акомпанемент кота, що постійно м’явкав. Це було або магія, або фальш, але всі плакали. І навіть Петро тричі хрюкнув у такт.

Після концерту ми пили чай зі смородиновим варенням, баби обговорювали голоси, свині заснули прямо в соломі, і навіть баба Настя сказала:

— Я такого не бачила з весілля, де співав дядько без зубів.

Того року в селі з’явилась нова традиція — щороку проводити “СвінСонг”. І хоч сцена іноді хитається, і Петро може з’їсти мікрофон, але душа — лишається.

Бо іноді, щоб відчути справжнє мистецтво, треба вийти зі своєї зони комфорту. І зайти в... свинарник.