13. ЯК Я ЛЕДЬ НЕ СТАВ БАТЮШКОЮ

У селі Петрівці було не так багато кар'єрних шляхів. Ти або тракторист, або вчитель, або баба з ринку, або… батюшка. І якщо тобі випадав шанс стати одним із цих — вважай, що життя вдалося.

Особисто я не планував нічого з цього списку. Мене цікавила кар’єра винахідника або, на крайній випадок, головного дегустатора вареників. Але якось у липні баба Настя заявила:

— Завтра до нас приїде отець Феодосій. І ти, Миколко, підеш з ним до церкви. Будеш прислужником.

— Бабо… Я?

— А хто? Я, чи що? В мене тиск і вишиванка не прана.

— Але я ж не знаю, що робити!

— Знатимеш. Бог підкаже.

— А якщо не підкаже?

— Тоді дивись, що робить Васька — він уже тиждень, як міні-диакон.

Васька стояв у дворі, гордо тримаючи в руках якусь паличку, якою вчора ганяв курку. На ньому була велична серйозна поза й кросівки з написом «Power Duck».

— Я вже в темі, — сказав він. — Там усе просто. Дивишся в очі батюшці, і якщо він моргає — значить, треба тримати свічку. Якщо не моргає — теж тримай.

— І все?

— Ні, ще іноді треба гасити свічки язиком.

— Що?!

— Жартую. Але я одного разу спробував.

Наступного дня я вдягнув білу сорочку, черевики діда (на три розміри більші), і ми з Ваською вирушили до церкви.

Батюшка Феодосій був чоловік поважний, з бородою, яка могла вмістити три пиріжки. Він привітався, подивився на мене з підозрою й сказав:

— Це новий?

— Так, отче, — відповіла баба. — Хлопець добрий. Трохи язикатий. Але до Бога тягнеться.

— Добре. Випробуванням буде кадило. Якщо впорається — приймемо.

— Кадило? — прошепотів я Васьці. — А що це?

— Це… димна зброя батюшки.

— І я з нею що?

— Маєш махати. Але не сильно. Бо як дим у вічі комусь піде — то замість благословення буде паніка.

Церква була стара, затишна, з запахом воску і старих підручників. Я стояв, тримаючи кадило, як гранату. Батюшка почав службу. Всі уважно слухали. І тут…

ПАФ! — кадило вислизнуло з рук. Зі звуком, що більше нагадував вибух консервної банки.

Дим пішов, люди закричали, баба Настя хрестилась з рекордною швидкістю, а дід Павло промовив:

— Війна?

— Це я! — закричав я. — Все під контролем! Це… тест!

Батюшка підійшов, забрав кадило, подивився на мене:

— Миколко. Є в тобі щось… але ще не все.

— Я старатимусь!

— Починай із підлоги. Помий — і тоді поговоримо про Бога.

Після служби ми з Ваською сиділи біля церкви й жерли хліб з варенням.

— Ну що, батюшка?

— Ні, я більше по мирській лінії.

— Зате дим пішов красиво.

— Та я сам ледь не злетів.

— Але момент був… духовний.

— Та вже. Я до неба ближче не підходив.