6. КОЛИ БАБА НАСТЯ ПЕРЕПЛУТАЛА САМОГОН З ОЦТОМ

У Петрівцях було тихо. Сонце пекло, як пательня з борщем, і навіть комарі, здавалося, мляво підлітали тільки для форми. У повітрі стояла липка гаряча тиша, запах свіжоскошеної трави й огірків із розпеченої землі. Саме такий день баба Настя вважала ідеальним для однієї справи — консервації.

— Миколко! — пролунав голос із хати. — Досить ловити метеликів і нюхати бузок! Йди, будеш мені в консервації руки подавати!

— Бабо, а може, я ще трохи полежу? Спека ж!

— Спека — не привід, щоб ти зростав в неробу! Давай сюди свою ліньку сідницю!

Я зітхнув, витер лоба, де зібралося три шари поту, і поплентався до кухні, як засуджений на трудову повинність. Всередині все було завалено банками, огірками, перцем, листям хрону, оцтовими пляшками, гвоздикою, лавровим листом, і ще якимись травами, які баба називала «спеції від Сергія з ринку, той що трохи чаклун».

— Бачиш оці банки? — сказала баба, не обертаючись. — У кожній буде маленька смачна революція. І ти мені допоможеш її зварити!

— Бабо, а чого дві каністри якісь незрозумілі стоять під столом?

— Це оцет, — відказала вона. — Натуральний. Зроблений за старим рецептом ще з того часу, як я мала талію.

Я глянув на каністри: одна була прозора, інша мутнувата, з написом маркером «оц». Ну, логічно — оцет. Я не став уточнювати. Не на часі. У баби були очі яструба й терпіння гранати.

Ми нарізали, фарширували банки зеленню, заливали рідиною з каністр і закручували. Я крутив так завзято, що одна банка навіть тріснула — баба тільки махнула рукою:

— Та нічого, то на пробу.

Але стало цікаво. Чому оцет так дивно пахне? Наче… щось веселе. Як лимонад, який провів ніч у гаражі з дідом Павлом.

— Бабо, а ти впевнена, що це оцет?

— Миколко, я у своєму житті переплутала хіба чоловіка з комбайном — але оцет з чимось іншим? Ніколи!

Через дві години банки стояли в казані на плиті. Кипіли. Підтискалися від пари, і зсередини лунало дивне шипіння.

— Що це за звук?

— Це огірки протестують, — сказала баба. — Вони не хочуть у банку. Але у нас демократія — більшість за кришку.

Я посміхнувся, але десь глибоко вже щось відчував. Особливо, коли одна банка почала рухатись.

— Бабо…

— Та не вигадуй, то плиту трясе.

— Ні, бабо… вона… вибухнула!

БУХ! — пролунало так, що кіт Тишко з вікна впав на табуретку, дід Павло розлив самогон у погребі, а баба Галя зі страху почала молитися за пательню.

— Ой, пречиста Мати Божа! — закричала баба Настя. — Що то було?

— Це війна, бабо! Банки збунтувалися!

Вінок парової кіптяви піднявся до стелі. Банка №7 тріснула повністю, огірки вилетіли, як снаряди, один потрапив у мій лоб.

— Та це не огірки… це ракети!

Ми з бабою дивилися на залишки варення з огірків на підлозі, мов на місце злочину. І тут з-під плити виринула рідина, яка так і пахла — самогоном.

— Бабо, це точно не оцет.

— Ой-ой-ой… — баба поблідла. — То ж… то ж Павловий самогон! Я з погреба принесла! Я думала, що оцет у каністрі з написом! А самогон — просто в пляшці!

— А ти хіба не пробувала?

— Я ж не п’ю! Я нюхаю!

— Та він же пахне, як весілля дядька Гриші!

— Ну й що! Весілля — це святе!

Ми мовчали хвилину. Потім баба взяла ложку, зачерпнула трохи рідини з банки, спробувала.

— Гм. Знаєш… смачно.

— Та ти що?!

— Я серйозно. Огірки, настоєні на самогоні… ну, може трохи поїде дах у того, хто більше трьох з’їсть… але смак — шикарний.

Того ж вечора ми влаштували імпровізовану дегустацію. Прийшов дід Павло, дядько Гриша, сусідка Зіна і ще двоє, які просто почули «огірки на самогоні».

— Настя, ти геній, — сказав дід після другої банки. — Це як борщ на шампанському!

— Це ще не все, — сказала баба. — Я думаю наступного разу спробувати кабачки в кагорі.

— А грибочки в коньяку? — запропонував хтось із темряви.

На подвір’ї стояв сміх, тости і гикання.

А я з Ваською дивився на все це і думав: оце так баба. Замість фіаско — інновація. Замість сорому — банкет.

— Миколко, — звернулась баба. — Якщо хтось колись скаже, що я помилилася — скажи: я так і задумувала.

— Добре, бабо.

— І нікому не кажи, що це не оцет.

— Мовчу, як банка з діркою.

І я дійсно мовчав. Аж поки наступного дня половина села не прийшла просити рецепт.