11

Діватися було нікуди, тому я почав вивчати той клятий код. І дійсно віднайшов кілька помилок. Сам не знаю як. Видно той самий „код творця”, чи вміння помічати щось не те. Але виходило само собою.

Поправивши критичні, на мою думку помилки, я навчився редагувати й деякі обʼєкти. Першим і поки останнім був мій смартфон. Збільшив його потужність і додав властивість слайдера. Висувалася в ньому ось ця нестандартна клавіатура.

— Що ж я ніби завершив, тепер можна мені якось вибратися?
— Ти вже і сам знаєш, що так, – тепер голос Землі був ще мелодійнішим і не  відлякував, і здавалося був щасливим. – Не даремно ж ти зі свого шматка пластмаси зробив консоль керування. Дякую тобі, ти тепер вільний, можеш  сам обрати місце і час.
— Що ж тоді треба опинитися перед падінням і закінчити вже цю мандрівку.
— Па-па, але не згуби консоль.

Я клацнув кілька клавіш і знову в очах потемніло. Мить, і я відчув, як мені відвішують ляпаса.

— О, очуняв, трясця його... Це ж треба так.
— Що за на... – я ледве підвівся голова мокра, щока пече від ляпаса, – Що трапилося?
— Під ноги треба дивитися, роззяво! Ні це ж треба так, перечепитися на рівному місці, ще й відключитися від падіння такого. Ну ти мене й налякав.

Я мовчки підвівся й оглянув все навколо. Ми були все під тою ж антеною, десь за метрів десять від того злощасного люка. То це виходить мені все привиділося. Оце так халепа, а я вже такі грандіозні плани напланував.

— Добре ходімо вже по маршруту, – мовив я, хоча вже запалу того не було.
— Ходімо, але хоч трохи дивися під ноги.

І ми вирушили. Олег показав місця з гри «Сталкер», котрі дійсно були такими, як в грі, хіба що природа тут не так страждала. Пройшли повз ігровий «Затон», хоча на відміну від гри, тут так не побігаєш, бо води було значно більше, тому йшли виключно берегом. Потім зайшли на станцію «Янов», яка була геть копією, тільки з тою обмовкою, що ще навіть функціювала. Звичайно не повною мірою, але черговий по станції був, і повз станцію навіть проїхав поїзд. Певно на ЧАЕС щось підвозив.

Загалом дійшли й до самої станції. Звісно близько не підходили, але й потреби не було, бо разом з аркою вона була грандіозно великою. Так звісно, вже не той страхітливий вид з вентиляційною трубою, але я зрозумів, що не дарма скільки країн скидалися фінансово, бо там реально тисячі тонн металу і людей ніби на мурашнику. До речі й вигляд вони мали саме такий. Мілкі крапочки на фоні «Арки».