Глава 5

- Виродки! Ви нащо це зробили?

У повітрі панують напруга і гіркуватий трав'янистий аромат. Кочівників оточують вісім десятків ворогів. Півтори дюжини незворушних чоловіків і жінок холодять душу присутністю — їхні роти, очі й вуха пошматовані і перевантажені кривавими рубцями, а голови підпирають шпичасті ошийники. Кільця на скутих шиях складені з товстенних сегментів бронзи, щільно стягнутих у основі, і прикрашених трикутними шпичаками з кованого заліза на верхах. Роксолана з подивом помічає затиснуті пластинки кварцу між металевими ребрами ошийників.

Решта недругів ховаються за щитами у повний зріст, а також за металевими смугами і важкими кольчугами триаріїв над шарами дубленої шкіри. Легіонери стараються не глядіти на союзників, натомість вивчають степові трави, у яких утопають по живіт. Роздивлятися сарматів троянці теж уникають — щось у поведінці кочівників турбує солдатів, можливо насмішки і хижі погляди, якими вільні люди степів супроводжують полонителів. Усі разом відмовляються дослухатися до лютого шурхання, джерело якого укрите за пагорбом. Фока стоїть біля накритого шовком паланкіну, посеред витоптаного військового табору, і винувато втуплюється у чобіт. 

- Ми планували взяти фургони без бою. Але твої бійці були якісь дикі. Ще й вперті. 

 Четверо дідів з довгими білими бородами розносять двометрові мідні штирі і втикають у землю. Похилі чоловіки розташовують у межах табору кількадесят прутів, потім поправляють білі плаття і уходять в блакитний шатер. Дівчина проводжає їх поглядом і повертається до дукса. Безвідповідальність дратує войовницю, аж трясе. Роксолана жагуче бажає втулити офіцеру копняка, ледве стримується. Натомість дівчина кричить в усю горлянку.

- Тупий пес! Ти уявляєш, що ви накоїли? 

Фока пригнічено тисне голову у тіло, наче тварина ховає шию від хижака. 

- Ви зараз же допоможете нам розібратися з цим! 

Дукс просить почекати, робить два кроки і занурюється головою у пурпуровий паланкін, від якого не може відірвати очей ошелешена Аккія. Загострений слух альбіноски лине до розмови, не розбирає незнайомої мови, але вражається голосу — низькому і владному. Фока киває, і повертається з похмурим виразом на пиці. Офіцер звертається до загону Агафірса і до катафрактаріїв з троянської ауксилії: 

- Саударатів теж зв'яжіть. Нас зрадили. 

Після цього офіцер повертається до войовниці. Дукс витягає зброю, те ж роблять вороги сарматів. Спотворені люди синхронно здригаються. 

- Спочатку відповідь на мою пропозицію. Ти мала час подумати. 

Роксолана плює в обличчя дукса. Фока робить крок назад, жмуриться і прикриває очі рукою, іншу виставляє перед собою. Дівчина з розгону гатить бідолаху у гомілку, під щитком на коліні. Офіцер тихо підвиває і гучно валиться на затоптані трави. Войовниця гарчить, під акомпанемент дзвінкого підйому дукса і низького реготу Насатьї. 

- Ти ідіот! Спочатку жароцвіт, потім все інше! Зачекай, і клята квітка вижере усе! 

Альбіноска червоніє і задихається від люті. Вона трясе кулаком. 

- І мені байдуже, звідки ви приперлися. Коли я кажу "все", саме це я й маю на увазі! 

Фока підводиться, витирається і пронизує Роксолану прищуленим поглядом. 

- Зроби так ще раз, і я заріжу тебе. 

Войовниця посміхається і підіймає руки. Дукс знову пхає голову за шовк, і невдовзі вертається з вердиктом. 

- Ми згодні. 

Офіцер опускає списа і наказує підданим робити те ж саме. Потім Фока підзиває кремезного солдата, і розглядає відображення у наполірованій нагрудній пластині, приводиться до ладу. Опісля дукс витягується, але не сильно — пряжка поясу ледь випереджає носки чобіт. Він хмуро доповідає:

- Ми рубали потворні кущі. Понесли втрати і відійшли. 

Фока з болем оглядає ряди вишколених легіонерів. Ніздрі чоловіка роздуваються. Він витер лоба і завмирає. 

- Як маєш задум — викладай. Може й спробуємо по-твоєму. Тільки пообіцяй, що даси відповідь одразу ж потому. Шпигуни ледь не одноголосно клялися, ніби обіцянки священні для сарматів. 

Альбіноска тягне з сумки відполіровану кістку допотопної потвори, лівицею притискає до грудей. Одразу за тоновими отворами сопілки вертиться металева сфера, усередині якої Роксолана помістила білий кристал. Мідні нитки охоплюють внутрішній кварц і як паростки тягнуться назовні інструмента. Праву руку альбіноска здіймає з розкритою долонею.

- Як тільки подолаєм жароцвіт — скажу відверто все, що думаю про вас, одразу ж. Обіцяю. А план такий: зіграю діткам пісню, заспокою, вкладу спати. Є й перешкода — для підсилення гучності мені потрібен особливий металевий ріг, а він у перегорнутому фургоні. 

Фока впивається поглядом у затерту кістку. Навіть сталевої виправки офіцера недостатньо, аби приховати ставлення чоловіка до перспективи довірити долю троянців цій штуковині. Дукс питає:

- А якщо колискова не спрацює? 

Дівчина примудряється виразити глибоку байдужість поверхневим сіпанням плечей, як це робить Палак. Вона згадує рухи й послідовності м'язів молодого сармата, і насилу перериває себе. 

- Придумаємо щось на місці. Як завжди. 

Дукс бере півхвилини на роздуми. Він уважно розглядає легіонерів, потім киває.

- Жахливий план. Проте кращого я не маю. Ми доставимо вас. 

- Ні. Ти повернеш нам зброю. Проб'ємося разом.

Фока хмуриться і береться за списа. 

- Виключено. 

Роксолана бачить упертість у очах ветерана, і відчуває небезпеку. Тіло напружується у очікуванні рокового удару, але горлянка нестримно волає:

- Дурень старий, послухай мене! Жароцвіту ставатиме більше з кожною жертвою. З кожним поколінням він буде сильнішим, розумнішим, небезпечнішим! Якщо вони знайшли болото, мають і розплідник.