Глава 4

Сльози від спричиненої несправедливості забарвлюють втомлені очі дівчини у червоні відтінки та наповнюють надутими кривавими жилками.

- Ну чому саме зараз?

Подорож до ставні видалася тяжкою, але її ноша лише зараз сповна лягає на плечі Роксолани. Вона схиляється до Їржі, і вони шепчуться біля прив’язі із тарпаном, звичайними конями та верблюдом войовниці.

- Згоден, це дуже невчасно. Тим не менш, подумай, як тобі пощастило і наскільки сильною це тебе зробить! До речі, непогані лати. Щоправда, у минулих ти була огряднішою та виглядала більш загрозливо.

Невисокий лахматий кінь рже, з очікуванням дивиться на власницю та готово б’є копитом. Роксолана посміхається та ніжно до нього звертається.

- Вибач, друже. Не сьогодні.

Потім вона вже серйозніше відповідає Іржі:

- Зараз мене більше хвилює, як би мені підвестися після розмови. Цікаво, як вони примудрилися віднайти наш сховок?

Медоїд стає на дві лапи і спирається на довгу залізну палицю з потовщеним верхівям.

- Мені теж. Перш вмерти, Зола розповіла, що там на них чекала засідка. Нападників було усього кілька десятків. Наче як, вони схожі на людей, але це оманливо.

Роксолана зітхає, спирається на загін та силкується підвестись. Вона робить кілька невдалих спроб, потім звертається до співрозмовника:

- Окрім нас з тобою, ніхто заздалегідь не знав де ватага ховатиме фургони. Як це можливо?

- От скоро і дізнаємося. Зранена дівчина кілька годин дерлася чагарниками, поки не натрапила на людину в полі. Вороги мали достатньо часу на підготовку. Ти як?

Повз проходять кілька воїнів із тваринами на повідді. Альбіноска користується цією паузою, щоб зібратись з думками, придавити нудоту та придумати правдоподібне заспокоєння.

- Вже краще, повітря йде на користь. До того ж, хаома у мені устаткувалась і перестає трясти, лише трохи неспокійно та приємно. Щоправда, речі загрозливо розповзаються і насуваються, якщо довго дивитися у одну точку.

- Ти точно впораєшся?

Турботливе питання знезброює племінницю, і вона відчуває сором за власну брехню:

- Ну звичайно. Не хвилюйся, дядьку. Скільки вдалося зібрати людей?

Медоїд доповідає:

- З тих, кому можна довіряти, поруч претендентів було десятків з сім, але більшість з них у такому ж стані, як і ти, тож затримували б нас. Вдалось назбирати три десятки відносно тверезих, половина з яких твої. Також з ними викликалися рушити якісь заморені чужинці у чорних плащах та ще кілька друзів Палака знайшлися поруч.

- Добре, рушаймо. Ми більше не можемо чекати.

Їржі киває та прямує сідлати ведмедя. Роксолана ж наближається до верблюда та розпрягає його. Вона ніжно гладить ліву голову, на ім’я Поллукс, та морально готується пробуджувати іншу, названу Кастор. Робить вона це дуже рідко, аж з декількох причин. По-перше, тіло верблюда жере рази у три більше в дні, коли права голова прокидається, а утримувати його стає дуже дорогим задоволенням. Основа ж причина полягає у тому, що Кастор надзвичайно розумний. Після пробудження та при відсутності виклику, йому надзвичайно швидко стає незносно нудно — тоді він ненавидить себе, всіх навколо та життя в цілому. Дівчина обережно проводить пальцями про верблюжій морді та каже:

- Прокидайся, потрібна твоя допомога.

Сонливе око розгублено відчиняється, зирить на Роксолану та знову зачиняється.

- Кастор, прокидайся! Не час для цього.

На цей раз погляд тварини намагається вразити дівчину осудом.

- Вибачай. У нас проблеми, а я у поганому стані. Допоможи. Будь ласка.

Ліва голова відсторонено дивиться кудись вдалину та жує язика, потім вивалює його й розкриває ротяку. Альбіноска виливає туди прихоплену із шатру медовуху, а верблюд із задоволенням полоще нею пащеку, та ковтає. Тимчасово задоволений Кастор лише після того смачно спльовує на знак згоди.

Верблюд присідає та схиляється, навіть допомагає хазяйці забратися у сідло. Виявляється, він все ще буває приємним. Навіть рушить тварина повільніше та плавкіше, ніж зазвичай. Ніби у часи, коли той возив хмільну Роксолану з гульок. Дівчина пригадує, як вони раніше пили, та наскільки нещасним себе відчував Кастор у рідкі моменти, коли йому все ж доводилося мати діло зі вчиненою власному тілу інтоксикацією. Поллукс у такі моменти завжди ображено відвертався, чи прикидався сплячим, а то й справді дрімав.

Войовниця та Їржі займають місце у голові ватаги і група нарешті рушає. Загін поступово скидає з себе галас і сморід наметового містечка та переходить до величезної суміжної зони, все менш щільно заповненої фургонами і стадами сарматів. Вже скоро ці деталі повністю зникають та лишають затягнуте хмарами небо у компанії безмежних полів, чиї високі трави неспокійно хвилюються та принижено тиснуться до ґрунту, від холодної присутності нестримних вітрів. Кочівники повертаються до рідного й ворожого світу.

***

Декілька вершників відділяються від загону позаду та прямують до ар’єргарду. Палак їде на величезній породистій кобилі, а Баян осідлав невисокого витривалого тарпана — улюблену їздову тварину та вибір більшості кочівників. Високочолий красень привітно махає Кастору, на що той дружно киває, проте коли сармат заводить розмову з медоїдом верблюд зневажливо харкає. Ведмідь налякано втискається у землю та притискає всі свої частини до тулуба, а Їржі сіпається і гарчить:

- Не думав, що все ж опущуся до того, аби давати прочухана тварині!

Він зістрибує на долівку, але поміж двох голів верблюда виникає їхня бліда та віддалена копія. Роксолана хіхікає та каже:

- Нууу дядьку!

Той виправляється, задирає носяку їжаком та питає:

- Ну а що він собі дозволяє? Взагалі не розумію, від чого така ненависть. Я ж цій тварюці нічого поганого не робив.

Кастор ображено спльовує і відвертається.

Палак посміхається та наближає кобилу до старого знайомого. Він напрочуд легко схиляється з могутньої спини величезної їздової тварини майже до землі та щось шепче Їржі. Завдяки надзвичайно гострому слуху, Роксолана вловлює уривок пояснення: «...теж виглядає, от тільки до тебе всі одразу ставляться як до особистості та дослухаються, бо ти можеш говорити. Уяви, як важко усвідомлювати абсурдність навколишніх подій, але не мати можливість висловитися про це...». Ведмежий вершник ненадовго задумується та каже: