Глава 3

Росткові спіралі із охри пульсують стіною, а ще жиріють та невпинно обростають ворсинками. Народжені ними лінії зростають і закручуються, та скоро вже вони сходять тоненькими волосками. Новоутворена рекурсія шириться простором, співмірно з тягучим відчуттям ейфорії у грудях та нудоти і тривоги в шлунку. Альбіноска зачиняє очі, але спіралі нікуди не діваються, лише вперто ширяють та переливаються червоним.

Стомлене тіло ломиться і молить про відпочинок, але Роксолана підганяє його та змушує востаннє обходити залу. Дівчина запевняє себе, ніби справа у обов’язку берегині – перевірити, що все гаразд. Кляте відчуття нудоти все зростає та поступово виходить роздратуванням.

Зараз співплемінники видаються альбіносці грубими та галасливими хвальками, а їхні багаті й різнокольорові вбрання і прикраси бачаться бридкими та варварськими. Кочівники такі несхожі і войовничі, але всі вони мандрують по вічно мінливим та незмінно ворожим пусткам, тому заради виживання вимушені стало ділитися інформацією, технологіями та засобами захисту. Дівчина ворушить всіма пальцями, аби уникнути судом у кінцівках, та задається питанням — був цей примус до співпраці благом чи прокляттям?

Роксолана повільно ступає, а охристі спіралі переслідують її розум та очі, аж поки до останніх не втрапляє малюнок з новим закрученим узором, і тепер думки дівчини вражає вже він. На ритуалах єднання сармати діляться найдивнішим з усього, що бачили по світу, тож череда яскравих образів швидко змінюється у спраглій до того свідомості.

Нудота і ейфорія розчиняються одне у одному. Вони заполоняють все тіло сурогатом, від якого плоть почергово легшає і важчає, стає важкоконтрольованою. Берегиня дивиться на власну руку, переконується у поважній протяжності її пливкого шлейфу та відправляється на відчайдушні пошуки нагадування про те, за що ж вона любить свій народ.

Кімната звужується і розширюється з кожним вдихом, а Роксолана нетвердим кроком курсує між купок людей на підлозі, які знаходяться у різних стадіях духовного єднання, осередків популярних тут чайних церемоній, або випадків занурення у особисте спілкування з богом. У куточках щільної темряви шатра ховається жахи, від чийого вигляду зупиняється серце, проте численні жаровні роблять цю загрозу майже не суттєвою. Дівчина завжди каже, що тривога та злість — останні припустимі на святі єднання чуття, проте ніяк не може дати раду власному святотатству. Зазвичай незалежна, в цю мить вона гостро відчуває відсутність Їржі.

Густе повітря, тягуча дисонансна музика і танки, а також зв’язки дурманних трав і масел у жаровнях створюють атмосферу містичну та насичену, аж голова йде обертом. Ці чари майже руйнує Пірр, адже його одяг несносно смердить лугом після просочення захисних костюмів. Стає важко дихати, а нудота знов відокремлюється у загрозливу сутність.

- Просто вийди, навіть чути не хочу.

Руда голова з розумінням киває та спалахом розчиняється у натовпі.

- Негоже так розмовляти з друзями. Особливо на святі єднання!

Берегиня розвертається із твердим наміром гнівно роз’яснити нахабі, що це її свято та їй видніше. Проте вона бачить власника чужого голосу і на мить втрачає свій. Цієї миті достатньо.

- Палак. Я...

- Так, я впізнала! Ти дуже виріс.

Цього разу Роксолана щира, Палак дійсно дуже виріс. Востаннє, як вона бачила сина союзника матері, той був закоханим у неї та погано спроможним приховувати відчуття підлітком. Вони багато грали, тренувалися і проводили часу разом. До смерті матері та появи Їржі і ватаги дівчина не мала іншого уявлення про дружбу.

Сьогодні ж хлопчик виріс у високого статного чоловіка. Тіло Палака загартоване та вкрите шрамами і татуюваннями, прямі лінії котрих оповідають про успіхи, а ламані символізують поразки. Довге лице юнака гарно вінчають великі зелені очі, на яких майже завжди зберігається вираз, ніби власник запитав щось дуже цікаве та чемно і трошки смішливо чекає на відповідь.

За модою гунського союзу, де суспільне положення воїна суттєво залежало від зросту, верхівка Палакової голови з дитинства огортається тугими золотими кільцями в звірячому стилі. Такі прикраси звужують діаметр черепу, натомість підвищують його, інколи аж на цілий лікоть. Роксолана пригадує, що подібні зміни часто призводять до надмірної агресії та атрофії страху у кочівників, тобто уподібнюють тих до медоїдів.

- А ти майже не змінилася.

Палак оголений по пояс, його руки і торс рясно вкриті плямами фарб дуже різних кольорів та текстур. Він зняв майже всі прикраси, лише статусні браслети виблискують на традиційних місцях. Як і у Роксолани, на шиї хлопця видніється гривня — знак вільної людини, а три обернутих канатом шмати золота на його лівому плечі, кожний заслужений вбивством ворога у бою, свідчать про дорослість воїна та готовність шукати партнера. На правому плечі кільця священного зв’язку поки немає теж подібно до альбіноски.

- Бачу, ти вже подорослішав. З посвятою тебе!

- Дякую. А ти, я бачу, не дуже. Не дивно, що без третього, битися ти ніколи не любила.

Войовниця трохи підвищує голос:

- Якщо чесно, справа навіть не у цьому. Ти не уявляєш, як важкого нікого не зарізати, коли живеш поруч з такими бевзнями. Тим паче, у степах. Було багато випадків, коли я могла й мала вбити, проте не стала. Щойно це я зроблю, до мене зможуть залицятися.

Дівчина гидливо обертається.

- Чоловіки і так постійно на мене щиряться, а іноді не зважають на традиції та все одно підходять. Щоправда, прикладу з таких вистачає надовго. Важко уявити, що ж почнеться після посвяти. Тому я спробую наскільки можливо відтягнути третє вбивство, до того як знайду знак одразу і на іншу руку.

- Звучить неприємно. Співчуваю.

Погляд Роксолани втрачає можливість фокусуватися, дівчина сумно зітхає і продовжує:

- Наймерзенніше те, що вони навіть не хочуть мене, я ж не гарна. Проте у мене біла шкіра і волоси та сині очі, а ще складний характер. Уяви, як таке завоювання підніме кочівника у очах інших та які він потім буде розповідати байки.