Глава 1

«Держава безперервно намагалася захопити і перетворити кочівників на осілих, на селян, чиновників або солдатів, на підрядників державного апарату. Але кочівники живуть поза межами держави, вони утворюють лінію втечі, зовнішність, яка завжди перебуває під загрозою, але залишається незламною.»

Ж. Делез

МІКОРИЗА

Палюче сонце та крижаний вітер змішуються у густе степове вариво на суцільній поверхні шкіряного костюму. Зазвичай ворожі одне одному, сьогодні вони поєднують сили та рівномірно розмащують те зілля по чорному панциру і прикрашеній сніговими окулярами кістяній масці білого кольору. Святосяйний Феб та немилосердний Борей щосили відшукують хоч найменшу щілинку у гнучкому обладунку, але марно. Вбрання дівчини цілком герметичне, якщо не рахувати нижньої частини лиця.

На стременах шолому бовтається вирізана зі слонової кістки щелепа, а вже з неї виходять два здутих шкіряних мішки. Коли декоративна вставка з вовчими іклами вертається у маску, клунки сповнюються важності та гордовито стискаються. Тоді на шляху через фільтри повітря втрачає майже всі натяки на аромати. Тому, незважаючи на частий супровід поля бою вогнем, сарматській войовниці рідко доводилося вдихати так багато гарі. Їй щастить хоч, що сморід цей приємно розчиняється ароматами запечених биків, смажених кіз і птахів, а також частих ритуальних виливань присвячених духам та богам напоїв.

- Ти впевнена? Мені не складно.

Горлання веселих та збуджених людей, повсюдні барабани, флейти і струнні, а також співи і завивання поєднуються в дружню какофонію, через товщу якої дуже складно розчути хоч щось. Дівчині доводиться нахилятися, щоб розібрати бурмотіння співрозмовника. Той хоча б змушує всіх на шляху розступатися, незважаючи на зовсім невисокий зріст. Неясно тільки, відходять вони через страх чи повагу.

- Та ні вже, не треба мені цих жертв. Йди відпочинь поки, всередині я у повній безпеці. Мир при ритуалі Хаоми священний і непорушний.

У більшість днів він пересувається верхи або на двох лапах, проте сьогодні втома з обставинами виявились сильнішими, тому гордовитий Їржі принижено чалапає на чотирьох кінцівках. Впізнаваний атрибут старого вояки, а саме повнорозмірний бронзовий обладунок, з лискучою різною плитою у вигляді черепашачого панцира на спині, здається, притягує до себе всі грайливі вогники велетенських вогнищ з обох боків.

Його шерсть коротка і жорстка та повсюдно чорна, лише верхівка тіла вкрита товстою білою смугою. Ніби якийсь шкідник провів новонародженому пензликом в’їдливої незмивної фарби, від лоба до кінчика хвоста. Торс Їржі укритий кольчугою, як і лапи. Численні шари обладунків лише на вузьких ділянках кінцівок дозволяють собі оголюлити доволі рухому і напрочуд товсту шкіру ветерана. На правому оці старого вояки виблискує округле скло. При ходьбі його лати дзвінко стинаються із товстезною металевою палицею, з трохи потовщеним закінченням. Цей недоїдок зброї, як чула Роксолана, колись був у декілька разів більшим топорищем чи то булавою. Як би там не було, старий воїн вірний давно даній обіцянці та досі вперто користується потовщеним штирем.

- Ага. Що ще можна почути від дочки засновниці святкування?

- Та! Ще ніхто ж не проливав там крові!

Іноді знаходяться люди, наділені певною спостережливістю і обізнаністю, у компанії зайвого носу, проте не розсудливістю чи тактом. Такі бевзні називають Їржі перерослим медоїдом, але швидко про те шкодують та при нагоді забирають свої слова назад.

- Це при твоєму житті. Коли сармати зрозуміли, що я сприймаю це як особисту образу — швидко перестали.

- Ну от, я й кажу — ритуал священний і непорушний.

Навіть світло-блакитне око дівчини легко віднаходить навколо безліч височенних ритуальних вогнищ, проте решта з них зараз видаються їй далекими й холодними, та якимись не важливими. Констеляціями байдужих зірок на фоні палюче близької присутності двох сонць. Нещадно пронизане списами Феба, тіло войовниці рясно вкривалось потом і до прибуття у табір. У присутності клятих кострищ вона щосили ворушить пальцями на ногах і руках та мріє якомога швидше позбутися вологи звідти.

Відчуття задухи та потопання з головою занурюють Роксолану у прагнення зняти важкий костюм. Підставитися назустріч двом з трьох головних степових сил — сонцю та вітрам. Бажання це сильне і дивне, враховуючи, що сяйливий бог ненавидить її плоть, навіть сильніше, ніж очі — їх він нещадно сліпить, щонайменше без захисту вигаданих бабцею окулярів. Біль від глибоких, по відчуттям майже до кістки, опіків, подарованих білосніжній шкірі дівчинки-альбіноса жорстоким сонцем, був палючим і тягучим. Спогади про цей дотик змушують кінцівки вже дорослої жінки здригатися навіть через багато років.

- Добре. Все одно, бережи себе. До речі, з тобою хотів зустрітися архонт Тасій. Я рідко тебе про щось прошу, але зараз благаю: хоч подумай, перед тим, як відмовляти йому. Як би не сумнівалася, ти впораєшся із роллю вождя вождів.

Група ряджених у довгі червоні сукні та обвішаних дзвінкими яскравими прикрасами шаманів пливе повз, наче незворушний та невиразний моноліт, невипадково розмальований тими ж різнобарвними символами, лініями і спіралями, що й палаткові будівлі навколо. Лиш одна із таємничих фігур поведінкою відрізняється від інших та ледь помітно махає. Роксолана теж махає, а жестикуляцією швидко демонструє широкий спектр відтінків настрою, від привітливості до роздратування.

- Та я не сумніваюся, що у мене вийде, в тому й проблема! Проте, мій досвід свідчить, що ордою правити можна тільки твердою рукою, постійно залякуючи конкурентів та принижуючи супротивників.

Їржі втомлено кладе голову на плече і плюхається на дупу. Бронзовий панцир впирається у притоптану та щедро здобрену попелом траву, і вже їхній тандем забезпечує тілу надійну опору. Медоїд поправляє округлу стекляшку в оці та бурчить:

- Надмірне зміцнення та подовження вертикалі влади невідворотно призводить до зрощення деспотії, це правда. Проте, коли цього не робити самим — стає важко протистояти сусіднім тираніям. Ми ж затиснуті поміж Візантією, Хозарами і Аварами. Нам не перемогти тих велетів без жорсткого єднання.