Грибний бог

Палюче сонце та крижаний вітер змішуються у густе степове вариво, на суцільній поверхні шкіряного костюму. Зазвичай, ворожі одне одному, зараз вони поєднують сили, аби рівномірно розмащувати те зілля по чорному панциру та білій кістяній масці, прикрашеній сніговими окулярами. Святосяйний Феб і немилосердний Борей щосили відшукують хоч найменшу щілинку у гнучкому обладунку, але марно. Вбрання дівчини цілком герметичне, якщо не рахувати нижньої частини лиця.

Під маскою, на стременах, бовтається вирізана зі слонової кістки щелепа, з якої виходять два надутих шкіряних мішки. Коли щелепа повертається у маску, мішки стискаються, а повітря проходить через фільтри у них, на шляху до легень, і вони майже не пропускають ароматів до носу. Тож, незважаючи на часту присутність на полі бою вогню, сарматській войовниці рідко доводиться вдихати так багато гарі. На щастя, сморід цей приємно розчиняється ароматами запечених биків, смажених кіз і птахів, а також частих ритуальних виливань присвячених духам та богам напоїв.

- Ти впевнена? Мені не складно.

Горлання веселих та збуджених людей, повсюдні барабани, флейти і струнні, а також співи і горлові завивання, поєднуються у какофонію, через котру дуже складно щось розчути. Дівчині доводиться часто нахилятись, щоб розібрати бормотіння співрозмовника. На щастя, той, хоча б, змушує всіх на шляху розступатися, незважаючи на зовсім невисокий зріст. Неясно тільки, відходять вони поважливо, або ж налякано.

- Та ні вже, не треба мені цих жертв. Йди відпочинь поки, всередині я у повній безпеці. Ритуал миру на святі священний і непорушний.

Зазвичай він пересувається на двох лапах, але сьогодні втома виявилась сильнішою, тож гордовитий Їржі принижено чалапає на чотирьох кінцівках. Впізнаваний атрибут старого вояки, а саме повнорозмірний бронзовий обладунок, чия лискуча спинна плита вирізана у вигляді черепашачого панцира, здається, притягує до себе всі грайливі вогники, від велетенських вогнищ з обох боків.

Шерсть його коротка і жорстка, та повсюдно чорна, лиш верхівка тіла вкрита товстим шаром білого. Ніби, якийсь шкідник провів новонародженому пензликом незмивної в’їдливої фарби, від лоба до кінчика хвоста. Торс Їржі укритий кольчугою, як і лапи. Численні шари обладунків оголюють доволі рухому і напрочуд товсту шкіру тільки на дуже вузьких ділянках кінцівок. На правому оці старого вояки виблискує округле скло.

- Ага, що ще можна почути від дочки засновниці святкування?

- Та! Ще ніхто ж не проливав там крові!

В цілому, іноді віднаходяться люди, наділені певною спостережливістю і обізнаністю, а також зайвим носом, проте не розсудливістю чи тактом. Вони називають Їржі перерослим медоїдом, але швидко про те шкодують, та, при можливості, забирають свої слова назад.

- Це при твоєму житті. Коли сармати зрозуміли, що я сприймаю це як особисту образу — перестали.

- Ну от я й кажу, ритуал священний і непорушний.

Око дівчини легко віднаходить безліч височенних ритуальних вогнищ навколо, але решта з них зараз видаються їй далекими й холодними, і якимись не важливими, наче констеляції байдужих зірок, на фоні палюче близької присутності двох сонць. Нещадно пронизане списами Феба, тіло войовниці рясно вкривалось потом і до прибуття у табір, а у присутності кострищ, вона щосили ворушить пальцями на ногах і руках, та мріє якомога швидше позбутись вологи звідти.

Відчуття задухи і потопання з головою занурюють Роксолану у прагнення зняти важкий костюм, і підставитись назустріч двом, з трьох головних степових сил, сонцю і вітрам. Бажання це сильне і дивне, враховуючи, що сяйливий бог ненавидить її плоть, навіть сильніше, ніж світло-блакитні очі, котрі нещадно сліпить без окулярів. Спогади про тягучий біль, від глибоких, по відчуттям майже до кістки, опіків, подарованих білосніжній шкірі дівчинки-альбіноса жорстоким сонцем, змушують її кінцівки здригатись, навіть через багато років.

- Добре. Все одно, бережи себе. До речі, з тобою хотів зустрітись дядько Тасій. Я рідко тебе про щось прошу, але зараз благаю: хоч подумай, перед тим, як відмовляти йому. Як би не сумнівалась, ти впораєшся із роллю вождя вождів.

Група шаманів, ряджених у довгі червоні сукні, та обвішаних дзвінкими яскравими прикрасами, пливе повз, наче незворушній та невиразний моноліт, невипадково розмальований тими ж різнобарвними символами, лініями і спіралями, що й палаткові будівлі навколо. Лиш одна із таємничих фігур поведінкою відрізняється від інших і ледь помітно махає. Роксолана теж махає, спочатку привітливо, потім роздратовано.

- Та я не сумніваюсь, що у мене вийде, в тому й проблема! Проте, мені здається, що ордою правити можна тільки твердою рукою, постійно знищуючи конкурентів та принижуючи супротивників.

Їржі втомлено кладе голову на плече і плюхається на дупу. Бронзовий панцир впирається у притоптану та щедро здобрену попелом траву, і вже їхній тандем забезпечує тілу надійну опору. Медоїд поправляє округлу скляшку в оці і бурчить:

- Надмірне зміцнення та подовження вертикалі влади невідворотно призводить до деспотії, це правда. Проте, коли цього не робити самим, стає важко протистояти сусіднім тираніям. Ми ж затиснуті поміж Візантією, Хозарами і Аварами. Без єднання, нам не перемогти тих велетів.

З сусіднього шатру валять клубні канабісової пари, й вилазять, тримаючись за руки, голений чоловік із довгим чубом, у самих тільки шароварах, та розхристана жінка в жовтому шкіряному жупані, із шаблею наголо. Вони помічають розмову, привітливо кивають, притишують смішки і швиденько проходять повз. Войовниця чекає поки вони відійдуть, перш продовжити.