10.1 Про нього

Бачити хоч і не свою, але все ж таки студентку, у власному одязі, – було досить ніяково. Із ним ніколи не траплялося такого, щоб якісь незнайомі дівчата носили його футболки та спортивки. 

Тут волею чи ні змусили обставини. Не найкращим чином вони вчора склалися для Лізи, а він якраз опинився у потрібному місці та часі.

Вона виглядала такою тендітною у цій футболці, на пару розмірів більше. Чорні спортивні штани теж виявилися непропорційними — довгими, тому їх довелося знизу підкотити, а пояс туго затягти, щоб не сповзали. 

Чоловік лише на декілька секунд затримав погляд на одежі, поневолі пригадуючи колишню дружину, котрій дозволяв носити свої речі. На душі стало не по собі...

Незважаючи на те, що вони офіційно розлучилися декілька місяців назад, Влад усе одно час від часу згадував її і, безперечно, сумував. Їхній розрив не був наповнений звинуваченнями, зрадою чи гіркотою брехні. Вони просто усвідомили, що з плином часу їхні дороги розійшлися. Це виявилося настільки банальним! Але саме це завдавало невимовного болю і руйнувало їх у сімейному житті..

Вони, спершу несвідомо, наповнені сильними почуттями, створювали найтепліші моменти разом. Були дрібні сварки, але все-таки чули один одного і довіряли. 

Два з половиною роки подружнього життя стали найважливішим випробуванням, адже життя внесло свої корективи у вигляді фінансових та сімейних проблем. У дружини захворіла мама на рак, потрібні були величезні кошти на лікування. Владислав влаштувався на другу роботу, почав брати додаткові проєкти, щоб оплатити медикаменти та необхідні процедури. Христина не винила його у постійній відсутності, але переживати такі труднощі наодинці виявилося для неї не під силу. Вона сильно закрилася, не бажала ні з ким виходити на контакт. Чоловік намагався допомогти, якось підтримати чи розрадити, але це не призвело до успіху. Коли її мати пішла з життя, здавалося, що світ остаточно розвалився. 

Сеанси психотерапії, на які наполіг Влад, допомогли відновити у ній життя. Вони навіть разом з'їздили на відпочинок до Іспанії, де змогли бодай трохи повернути гармонію; почали знову будувати плани на майбутнє і мріяти. Усе начебто налагоджувалося, але стрімкий кар'єрний зріст Христини, точніше її повне занурення в нові можливості, – призвели до втрати зв'язку між ними. Вони вже більше не вечеряли разом (це було їхньою традицією), не ходили на побачення, не проводили спільно час на вихідних... 

Стали ніби не подружньою парою, а сусідами по кімнатах. 

Її почали більше цікавити виставки та зустрічі з новими партнерами, а чоловік, спостерігаючи за тим, як розквітає його жінка, не наважився втручатися, хоча і страждав сам. Останнею краплею стало те, коли Христина не повернулася додому, а полетіла знову за кордон, не попередивши бодай телефонним дзвінком, чи смс-повідомленням, чи запискою на столі. 

– Влад..., – вона важко видихнула у слухавку, і він ще сильніше стиснув телефон. – Це було неочікувано. Я мала вирішити все швидко. Мені подзвонили зранку і сказали, що в Парижі буде зустріч, яка може змінити все! Пам'ятаєш я тобі розповідала про галерею, яка шукає нових фотографів для роботи з брендами? Вони запросили мене на особисту розмову! 

У відповідь він тільки промовчав, вдивляючись у далечінь своїм серйозним поглядом. Чоловік сидів на набережній і курив уже другу цигарку поспіль. 

Він абсолютно не знав як на це все правильно реагувати. 

Порадіти? І знову закрити очі на те, що вона думає тільки про свої інтереси та цілі? Вони одружилися, стали сім'єю, чому ж тоді кожен думає сам за себе?

Висловити все без прикрас? Усі свої проблеми та почуття вилити на неї, тому що не витримує тримати в собі?

Як. До. Біса. Правильно?

– Влад..., – вона ковтнула повітря, відчуваючи, як стискається горло. – Ти палиш? 

Чоловік гірко посміхнувся і похитав головою:

– Уже як декілька місяців.

– Влад, я розумію, що ти злишся, – поспішила дружина. – Але це була унікальна можливість. Ти ж знаєш, як важко пробитися у цій сфері. Якщо б я втратила цю нагоду..., – вона різко замовкла на цих словах. Чому? Не могла уявити собі втрату такого унікального шансу? Чоловік тільки і подумав про те, що не повідомити йому про робочу поїздку до Франції вона змогла уявити і ба більше, втілити в реальність. – Ти ж знаєш, як я стараюся. Я роблю це для нас, щоб ми могли дозволити собі більше.

– А я хочу дозволити собі тебе, – промовив він рівним тоном, викидаючи цигарку. – Коли ми востаннє щось робили разом, пригадуєш? – і тут між ними повисла довга пауза. Його серце здригнулося. Він раптом усвідомив, що вона не те що не проводить з ним час, але і зовсім не знає що відбувається в його житті. – Я щиро радію, що у тебе виходить масштабувати свої роботи. Але ми сім'я, і приймаючи рішення одружитися, ми погоджувалися йти разом по життю. 

Вона затамувала подих. Ці слова пробили її сильніше, ніж очікувалося. У його голосі відчувалася така втома, така безвихідь...

– Я не можу все кинути... стільки сил, грошей та часу було в це вкладено, – шепотіла дружина, наче боялася, що її голос розіб’ється.

– Але мене ти кинути змогла, – відповів він сухо. 

– Ні це не так! – різко вигукнула вона, відчуваючи, як груди стискає від болю. – Ти важливий для мене. Просто... я заплуталася. Мені здавалося, що ти мене підтримаєш, що зрозумієш.