9.3

Втамувавши свої емоції і врешті-решт заспокоївшись, Ліза пройшла до вітальні.
Нова кімната здалася їй більш затишною та теплою. Усе-таки ці нейтральні тони – бежевий та білий, дуже вдало поєднувалися, а мінімалістичний інтер'єр надавав простору сучасності.
Утім увагу студентки привернули розкидані на кутовому дивані папери та деякі книги на низькому журнальному столику. Окрім декількох декоративних предметів на ньому стояли чашки і пусті пачки з-під якихось снеків. 
Саме ці речі дуже виділялися з-поміж інших, створюючи не притаманний цьому приміщенню хаос. 
Дівчина абсолютно спокійно поставилася до цього, навіть з деяким розумінням, все-таки у її квартирі панував ще більший безлад... 
Очевидно, Владислав жив у такому ж шаленому ритмі.

– Вибач за це, – донеслося кудись справа, і Ліза миттєво поглянула на чоловіка. – До мене зазвичай ніхто не приходить, дозволяю собі зайвого.
– Це пусте, – відмахнулася вона і підійшла до нього, аби повернути йому смартфон. – Дякую, я..., – фраза про те, що їй нема куди піти, так і повисла у повітрі. Стало дуже незручно, а тому Ліза прикрила очі і важко вдихнула, наважуючись розповісти про своє реальне становище.
– Я випадково почув, – тишу розрізав його голос. Студентка наважилася обережно поглянути на нього. Їй захотілося провалитися крізь землю від сорому або повернути час назад, на сьогоднішній ранок, коли вона забула ключі на тій тумбочці. – Ти можеш залишитися тут, я не буду проти, – при цих словах Влад взяв від неї свій телефон.

Цей викладач здався їй неймовірним джентельменом, тому що вона б ніколи не поступила так, як зробив це він. Усе-таки Ліза була більш закритою людиною і обережно ставилася до інших, при цьому зберігаючи особисті кордони, не підпускаючи до себе малознайомих персон. 
Жалюгідно. 
Саме так вона почувала себе.
І водночас безмежно вдячно.
Ці два почуття поєдналися в її тонкій душі.

– Ти, мабуть, сильно втомилася, я покажу тобі кімнату, – промовив чоловік, так як тиша між ними доволі затягнулася. 
І знову Ліза відчула неймовірну вдячність, так як слів у цій ситуації підібрати не могла. Вона взагалі не розуміла як поводитися, як розмовляти з ним і взаємодіяти. Зараз вона могла надіятися тільки на нього, і тільки завдяки ньому студентка зараз знаходилася у теплому та світлому приміщенні.
Усе було поза її контролем, до чого вона абсолютно не звикла.
Звісно, це трохи лякало, але за останні години, коли Владислав проявив тільки турботу до неї, здоровий глузд підказував, що нічого злого він їй не заподіє, і що в теперішній ситуації його поява в її житті – це найкраще, що могло трапитися.