9.2

Вона дивилася на його профіль, коли вони піднімалися ліфтом на останній поверх, і не могла ніяк збагнути яким чином опинилася саме у цьому місці і за таких обставин.

Її життя було настільки буденним та очевидним останніми місяцями, без якихось різких поворотів, завжди все розплановано до деталей... і в одну мить все рухнуло. І знову ніби доводилося повертатися до початку.

Принаймі Ліза розуміла, що, коли їй все-таки вдасться додзвонитися до матері, вона буде змушена піти. А тоді вкотре налагоджувати стосунки з рідною людиною і вдавати, що все гаразд.

Вона глибоко видихнула і відвела свій погляд карих очей від красивого профілю чоловіка, адже той відволікся на мить від читання робочого чату на смартфоні, аби перевірити на якому вони поверсі. Ліфт чомусь підіймався доволі повільно.

Нарешті, коли вони опинилися біля потрібних вхідних дверей, Владислав провернув ключем два рази і пропустив студентку вперед. Вона, трохи зніяковівши і з певним острахом, ступила пару кроків, заходячи до просторого коридору.

Світло вмить включив чоловік, і від побаченого Ліза завмерла.

– Вау, тут... настільки красиво, – не втрималася вона, розглядаючи приміщення.

Усе було виконано у стриманих нейтральних тонах — сірому, бежевому і світло-коричневому, що робило інтер'єр елегантним та сучасним. Підлога з мармуровим візерунком надавала приміщенню розкоші, а велике дзеркало, обрамлене в тонку раму, умовно збільшувало простір. На невеличкому консольному столику, який стояв поряд, розміщувався світильник та деякі папери в хаотичному виді.
Також було присутня м'яка лавка з подушками. Над нею на стіні розміщувалася дерев'яна вішалка з одягом. Шафа для зберігання взуття чи то інших речей була поряд із лавкою.
Коридор більше здавався картинкою з Pinterest, аніж реальністю.
Не те щоб вона ніколи не була в подібних стильних та витончених приміщеннях, просто її квартира в порівнянні з його – значно відрізнялася.

– Це зйомна, – поділився Влад, трошки посміхнувшись. – Мені подобається той мінімалізм та світло, над яким дуже вдало попрацювали дизайнери.

– Так, дійсно вийшло гарно. Ніколи не думала, що для чоловіків – це теж важливо, – чесно підмітила Єлизавета, знімаючи своє пальто.

– Не те щоб інтер'єр настільки важливий, просто приємно повертатися додому після робочого дня до чистої та світлої квартири. Моє власне житло не настільки атмосферне та дизайнерське, скажімо так, світло та чистота скоріше йшли від людей, котрі там проживали. Тут у цьому комплексі є хатня робітниця, котра стежить за порядком, тому я довго не роздумовував, – розповів викладач. При цьому він вже встиг зняти взуття і повісити свій верхній одяг.

– Тобто у тебе є власна квартира, але ти все-таки знімаєш ось цю і живеш тут? – вирішила поцікавитися дівчина. Їй сподобалося наскільки чесним та відкритим був до неї Влад, це неабияк манило.

– Такі життєві обставини, – він стиснув плечима і ледь посміхнувся кутиками губ. Ліза про себе підмітила, що зачепила не дуже приємну для нього тему, адже ця посмішка зовсім не несла в собі позитив. – Та й до мого офісу тут недалеко. Бонусом йде те, що тут поряд приватна клініка, майже ніколи світло не відключають, а якщо і таке трапляється, то в цьому комплексі все продумано до дрібниць, – після цієї репліки наступила невелика пауза, так як дівчина не знала як далі продовжити розмову, тому зробила вигляд, що досі роздивляється інтер'єр. – Проходь уперед, там вітальня, – Влад махнув рукою і в ту ж секунду додав: – Ось ці двері, білі двері справа – це вбиральня, можеш почуватися вільно в цій квартирі.

– Дякую тобі, – зупинилася Ліза і повернулася до нього, заглядаючи в його очі. – Дійсно щиро дякую, – вона при цьому виділила кожне слово, начебто намагалася таким чином довести наскільки цінує його доброту. – Я зовсім не так уявляла собі цей вечір, тому я хочу, аби ти знав, що я неймовірно вдячна за твою допомогу.

Чоловік кивнув головою, нічого не виказуючи. Він розумів у якому становищі опинилася ця студентка, тому не допомогти не міг. Усе-таки в квартирі простору багато, є місце де переночувати для ще однієї особи, тому, навіть, якщо і вона залишиться у нього, він не буде проти. Все одно йому ще працювати і розбиратися з фінансовими моментами, аби хоч якось встигнути закрити дедлайни.

Раптово мобільний телефон Влада гучно задзвонив.

– Це випадково не тобі? – він повернув екран до дівчини, показуючи невідомий номер. Вона миттєво впізнала у ньому номер своєї мами, а тому хутко перейняла слухавку.

– Мам, привіт, – поспіхом почала Ліза. Вона, страшенно хвилюючись, присіла на м'яку лавку і ще раз про себе підмітила, що залишати повідомлення з проханням зателефонувати, – було гарною ідеєю.

– Доброго вечора, доню, чому ти з якогось невідомого номера телефонуєш?

– Мій розрядився. Ти дома? – дівчина почала кусати губи від хвилювання. Вона вирішила почати здалеку, щоб не натрапити на ще більший скандал.

– Якби ти спілкувалася зі своїми батьками, знала би, що я ще три дні тому поїхала до Праги, – у її голосі звучали докори, але Ліза пропустила це. Вона була більш спантеличина тим, що мама зараз разом з татом та сестрою, а значить їхня квартира пустує... тобто потрапити туди вона не зможе.

– А коли ти повернешся?

– У понеділок, у вівторок вже виходжу на роботу. У тебе щось трапилося? – строгий тон голосу рідної людини навіть відчувався в поставленому питанні, від чого стало не по собі. Звісно, після такого зізнання студентка не могла розказати правду. Краще матері не знати, що її донька залишилася без даху над головою через свою неуважність та безвідповідальність. Саме ж такі прикметники буде використовувати мама, коли дізнається реальне становище справ. Скандалу не уникнути.