9

Йому здавалося, що цей день вже ніколи не закінчиться. 
Сьогодні було занадто багато справ, які він повинен був вирішити, але натомість зараз стояв під козирком магазину, що розташовувався неподалік від підземного переходу, і курив уже четверту за день цигарку. 

Зазвичай чоловік взагалі не палив, але тут нерви давали в знаки. Потрібно було мислити твердо, а не керуватися іншими почуттями. Наприклад, такими незрозумілими, які він починав відчувати до Лізи. 
Владислав не сердився на неї, хоча це через цю дівчину все пішло шкереберть. 

А це вже був неприємний дзвіночок! Для нього, як для людини, котра звикла мати все під контролем і розплановувати все до деталей, – такі вечірні пригоди легко могли вивести з рівноваги. А тут все навпаки...
Чи, можливо, він сам підсвідомо шукав якісь шляхи уникнути тих справ? Або втома повпливала на те, що йому було байдуже? 
Цілком ймовірно. 
Але все-таки ці таблиці потрібно було перевірити сьогодні, аби завтра не отримати від керівництва чергове зауваження.

Він важко видихнув, докуривши цигарку. 
Не хотілося думати ні про що.

Хотілося тиші, але зовсім не такої, яка огортала його зараз, адже на вулиці у повній темряві він був один, а просто тиші та спокою у своїй голові.

Він втомився метатися на всі сторони, постійно кудись спішити, – і в кінцевому результаті знаходити себе без будь-яких сил, викурюючи цигарки та з'їдаючи себе зсередини, мовляв знову щось не виходить, знову горять дедлайни...

Влад мимоволі згадав момент, коли Ліза підняла свій погляд на темне небо і ніби завмерла на декілька хвилин. Вона була такою справжньою у цю мить...

Навколо відбувався такий хаос, а ця дівчина навіть не намагалася йому протистояти. Вона залишилася стояти посеред вулиці, коли вітер нещадно розвивав її волосся, перші каплі дощу торкнулися шкіри, і коли ворожі ракети були зафіксовані у повітряному просторі України.

Вона не боялася жити і радіти кожній миті.

І це його вразило.

Чоловік би ніколи не помітив цієї таємничої атмосфери пізнього вечора, якби вона не зупинилася.

Він глибоко видихнув і потушив цигарку. Украй важливо було мислити тверезо і не втрачати здорового глузду. Зараз не на часі керуватися думками про дівчину, котра ледь не потрапила під колеса його автівки, і з котрою він ймовірно більше ніколи не зустрінеться.

Хоча, очевидно, вона залишилася без даху над головою. Та хіба це повинно хвилювати чоловіка?

Своїх справ назбиралося купа, тут би знайти нерви та час з ними розібратися, а не розгрібати наслідки безвідповідальності якоїсь студентки.

Із такими думками він спустився до підземного переходу. На цей раз прихопив із собою невеликий плед сірого кольору, який дивом завалявся у багажнику його автівки, а також не забув про пакет зі стравами. 

Ліза почула відлуння кроків, а тому підняла голову. Вона не дуже добре бачила в такій напівтемряві, але сумнівів не було – це Владислав. 

Дівчина миттю вимкнула свій смартфон і стиснула його в руці. До його приходу вона переглядала Інстаграм, аби тільки зайняти власні думки чимось іншим. 

Ні, вона не думала про те, як вибачатиметься перед матір'ю і вислоховуватиме її лекції. Лізу більше бентежив цей викладач, котрий раптово вирішив допомогти. І хоча було зрозуміло, що йому не до вподоби це все, але він жодного поганого слова не промовив у її бік. 

Та навіть зараз, коли він їй простягнув своє пальто, яким вона огорнулася...

Це по доброті душевній чи ... як це пояснити взагалі?!

Дівчина не знаходила собі місця. До неї давно так не ставилися. Зазвичай усім було все одно. Ніхто не помічав, не цікавився її особистістю, а тут ось так відразу...

Мислити раціонально було складно, як і знайти причини такій його поведінці. 

Тим паче, на її плечах зараз був його верхній одяг. Цей запах дурманив голову, а м'яка тканина була надзвичайно приємною на дотик. Це явно не річ із дешевого магазину...

Не могла вона дозволити собі прикрити ноги його пальто. Воно би ще забруднилося, тому як тільки він пішов, скинула із себе власний верхній одяг і абияк накинула на плечі його тепле пальто. Усе-таки чоловік був вищий та ширший за неї, вона би просто втонула, якби одягла його річ.

– Усе ж краще, аніж сидіти на брудній підлозі, – зауважив чоловік, понизивши свій голос і метнувши погляд на людей, котрі розмістилися у протилежної стіни. 

Та дівчинка не спала, але разом з мамою переглядала щось на телефоні. Владислав обережно розстелив плед і показав рукою, аби дівчина присіла. Тим часом він опустився до пакета з їжею з метою вийняти звідти невеликі пластикові упаковки. 

– Тримай, – при цьому слові він простягнув до студентки ще теплий контейнер. Ліза у цю мить накрила ноги своїм пальто світло-коричневого кольору і помітила подекуди на ньому брудні плями. Що ж, не дивно їх бачити після всього пережитого...

– Дякую, – тихо промовила вона і взяла до рук контейнер. Він також простягнув їй дерев'яні прибори – ніж та виделку. – А ви не будете їсти? – неочікувано для себе швидко запитала дівчина, помітивши, як він відсунув пакет подалі.