Мить та ще трохи
Для тебе (Серпнева осінь)
СЕРПНЕВА ОСІНЬ
Під осикою в цупкій кофтині стоїть дівчина у чоботях
Світить абрисом ранньої осені. В парасолях губиться шлях.
Серпень місяць – місяць тужливий. У дощах небосхил майорить.
І повільно дівчина – осінь піднімає погляд на мить
Там під віями вечірній серпанок промайнув, як електрики ток
В неї, мабуть, рюкзак з забаганок, зшитий нитками з лагідних рук
Вона дивиться в небо крізь крону й непомітно шепоче слова
То пісні? Молитви? Прокльони? Хто ж її все те спита?
Дужий вітер задуває у душу, хмари краплями плачуть згори
Серпень місяць – неділя й по осені, тихі літні прощання – сади
У кишені задзвонив телефон: «Так, я тут на зупинці. Чекаю.
Ні, не їхав. Певно спізнюся… Дощ періщить… парасолі не маю…»
На зупинці стоїмо тільки ми. Я і вранішня осінь серпнева.
«Я в чоботях.. так, ще з весни… не забула, все вдома.
Ти ж знаєш, я усе забува до зими…»
Дощ все йде, а автівки несуться, забува про бризки з колес.
«Так, про це пам’ятаю. Візьмуся. Не буває лишніх монет.»
Вона кутається у тумани, в сирість дня, в сірість небес.
Ось під’їхав автобус ранній. Її з’їв та в буденності щез.
Відредаговано: 09.08.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
