Мить та ще трохи

Для тебе (Бурштинові уламки)

БУРШТИНОВІ УЛАМКИ

Загострилась турботлива осінь у світанні ранкового штилю.

Я до тебе ще більш пригорнуся, завмираючи пуп'янком ночі,

Адже ми вже ніколи з тобою не пройдемо ту пізню милю.

Повертаючи ввечері вліво, відрізаємо шлях праворуч.

Як же тут серед стебел та скроней вибрати шлях до першої ночі?

Поле, ліс, берег річки, квартира, ліжко, теля, буфет, підвіконня.

Наче я вибираю картину, що стоятиме десь в коридорі.

Подивитися б серцем в майбутнє, де у мене з десяток дітей.

Де квартира давно вже здряхліла та осліпла, не бачив день.

Повернутись тепер направо та зустрітись з твоїм плечем.

Хто ти? Як ти, моя відрадо? Де твоє серед сотень плечей?

Загортають у ковдру, під землю, буду тут, як завжди, зимувать.

Темно, любо, тепло, степенно, хитко, тихо, просторо, даремно...

Повертаюсь. Твоє плече...

Тут у ковдрі, що поруч, згорнулася та зіницями не миготить.

Тут у ковдрі, під темно синьою, ти і твоє плече лежить.

Я проводжу рукою тремтливо, боячись виронить звук,

Й відчуваю, як подих пустельний підриває мою хитку,

Тиху, сповнену криком та болем, білу-білу, навіть прозору,

Як той привид та потяг із шибок. Ні, тож ні, уже не мою.

Гуркотливо. Нестерпно. Страшно.

Серце зараз вирветься в світ. Розірве всі судини та ребра,

І бистріш мене побіжить.

Подих. Тепло. Спокійно. Даремно все на світі, якщо не твоя.

Ти в світанні ранкового штилю, завжди-завжди мене обійма

До поламаних ребер й бурштинових уламків в судинах.

Подобається

#4362 в Різне
#995 в Поезія

Відредаговано: 09.08.2024