Мить та ще трохи

Зсередини (Без назви, 2018)

БЕЗ НАЗВИ, 2018, ДНІПРО

Зимова фіалкова сутінь серпанком накриває місто

Розрізнені багатоповерхівки ковта останні сонячні дощі

Дивись, не примружуючи очі, на спалахи великих зоряних світил

Над головою тисячі дзвінких побоїщ.

Там високо у темряві галактик

Спустошених. Розквітлих. Незначних.

У атомнім мереживі сплітаюиься всі долі.

Природа стримано вирішує куди іти,

А ту ліхтар єдине око мружить,

Вдивляючись в заквітнкні сніги.

І легким слідом люд кружляє в вальсі самоти.

Вік космосу - заміряних сектантів,

Боїв у прірвах, ран, що не болять,

Гнобителів, палких республіканців,

Придуманих святих, спаплюжених чорнил.

Століття голоду для духу, мору для душі,

Великих звершень та страшних для світу рішень.

І сонячних затемнень, що вдень

Дають найближчу зірку роздивитись.

Дзвінок трамвая, стукіт колісниць

І хрускіт снігу під ногами.

На декілька хвилин у небо задивившись

Продовжу свій середній плин

Поміж будинків у з мовім спліні.

Подобається

#4350 в Різне
#993 в Поезія

Відредаговано: 09.08.2024