Мить та ще трохи

Зсередини (Броунівський)

БРОУНІВСЬКИЙ (30.09.2023, ВІННИЦЯ)

На небі стільки зірок, вгадай, яка з них твоя.

У темному просторі всесвіту вирує легке забуття.

Ми всі летимо на камінчиків далекі незнанні світи,

Згадуємо тихі бажання під падаючі зірки.

Здається, сьогодні щось знову потрапило в око моє.

Найперший осінній листочок чи може осіннє сонце.

У темному небі нічному, де вічність на знає меж,

Летить поміж пилу та мулу проміння зі світу, що щез.

Він зникнув давно, сторіччя його обвива.

Чи є Бог у тому просторі? Чи тільки одна самота?

Я трохи молюся йому і трохи місяцю в повню,

Коли нема сил для стрибка, коли нема сил для зросту.

У шумі вирує потік з думок, почуттів та бажань.

Чи лине він в небо до Бога? Чи в нас до ядра зі страждань?

В мені так багато засад, в мені так багато питань

Щодо вічного літа і щодо моїх повстань.

Я дуже боюся померти і дуже боюся життя.

Я вірю в життя після смерті і в смерть замість життя.

Я вірю у воду, у всесвіт, у Бога і, часом, в людей.

Сьогодні я лихо від Зорро чи в тихих зірках Птолемей?

Шепочу у небо римовану прозу, забувши про світ.

Рятуюсь в навушниках, слухаючи політ.

Чи світло ще лине у просторі? Чи зломить самотність його?

Розіллю Молочний Шлях за вікном й у тенета сховаю його...

Подобається

#4375 в Різне
#1002 в Поезія

Відредаговано: 09.08.2024