Мить та ще трохи
Зсередини (Птахо)
ПТАХО
Зелені вітрила дерев роздмухує вітер.
Відколи ти вмієш себе дивувати, Птахо?
У зоряних пальтах на вічних хмаринках люті
Чаруючі пісні співа коноплянки з даху.
Відколи ти вмієш себе дивувати, Птахо?
Твій час "ста-тисяч-душевних-прокльонів" відкритий.
Давай, розкажи, як усе даремно,
Як вітер гуляє під пір'ям
І втома заледве чіпляєза крила.
Де крила?
Гей, Птахо, де твої крила кремезні та сильні?
Де віра у небо, у душі, у мозок Фрейда?
Ти тощо сидиш на подушці зліва
Та кігтем малюєш думки величезні.
Відколи ти став полохливим та мовчазним?
Я навіть не жеврію бути з тобою, Птахо,
І з першим промінням піду у світ свій нічний.
Гей, Птахо, а ти відчува самотність?
Оту, що так ріже із серця ремні для сідел.
Оту, що так виє опівночі на підвіконні
І, що не тамується сокомз мартіні.
Відколи ти вмієш себе дивувати, Птахо?
У холоді рік тамуєш своє лібідо,
У холоді рук ховаєш свої частини,
У холоді волі плекаєш марну надію.
Відколи ти вмієш себе дивувати, Птахо?
Відредаговано: 09.08.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
