Мить та ще трохи
Зсередини (Страх)
СТРАХ
Ви знаєте, я так боюся тиші...
Тієї, що спустошує сповна.
Вона лягає каменем на скроні,
Не даючи розтулмти вуста.
Вона із вен моїх сплітає кошики турботи,
Де замикає спогади навік.
Ця тиша витісняє всі скорботи.
Вона весь час...
Весь час горить...
Горить!
А я кричу... Й ні болю, ні вузлів.
Я - попіл, мертвий фенікс після тиші.
Я не живий, не радісний, ні злий.
Мені б цю тишу спакувать в конверти
Та загубити в пошті назавжди.
Але чи можу? Не мої намети
Її створили. Не мої міста
Замкнули тишу, роблячи дзвінкою.
Вона приспить мої думки в собі,
Й вони всі стануть шумом, лиш луною.
Я стану вічним і глухим, мов скеля...
Блакитний мармур із різьбою в ребрах.
Я стану порухом.
Чиїмсь останнім зойком.
Й назавжди щезну. Розчинюся у пітьмі.
Ви знаєте, я так боюся тиші.
Дзвінкої тиші в хворій голові.
Відредаговано: 09.08.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
