Мить свободи

Ох, нарешті, цей довгий рік позаду! Останні шкільні місяці були сповнені просто шаленим настроєм. З одного боку приємні клопоти, випускний, а з іншого - ці екзамени, підготовка до яких забирає без залишку усі сили до кінця!
Але все, все кінчено, довгих одинадцять років позаду, а попереду нове життя, сповнене пригод та випробувань, але це теж буде потім. Для мене настала мить, коли одні труднощі позаду, а до інших відносно далеко, і ось я вже лечу в машині назустріч трьом бистрохідним, пекучим, але таким незабутнім літнім місяцям! Так, попереду свобода та забуття, попереду звільнення від остогидлих
кайданів галасливого та брудного міста, попереду три місяці життя! 
Відкривши вікно в авто, я нарешті можу спокійно помріяти. Довгих одинадцять років, лише ця дорога дарувала мені солодке відчуження від проблем, лише її таємничість приносила в мою душу спасіння. А те відчуття, що наразі переповнює мою душу, взагалі незабутнє! Я пам’ятаю, кожного разу, літо попереду, чи просто канікули, але всі думки сповнені минулих проблем та очікувань чогось тяжкого в майбутньому, але наразі, немов би завіса спала з втомлених очей, немов перегорнулася сторінка складного роману, усе забулося,
залишилась лише мить довгоочікуваного щастя! Усі думки та переживання позаду, я вже поспішаю назустріч новому дню, дню, де для мене по-новому засяє райдужне сонце, де по - іншому заспівають синички, де особливо яскраво буде відблискувати райдуга в крилах лелек! Ось вони, мої мрії.
Межа міста вже давно позаду, а я їду назустріч сільським просторам рідного українського краю! І немов би сили повертаються в тіло, немов друге дихання відкривається і ти вже здатен летіти, бігти, наздоганяти цю незабутню
мить! А навколо, пекучий фінал весни в повні, травень віддзеркалює очікуванням літньої спеки, очікуванням цвітіння, врожаю та доброго туристичного настрою. 
Де - не - де майоріють вишні, яблука, черешні, абрикос
налиті білосніжним цвітом, аромат відродження заповнює кожну пору твого тіла і щастя розливається по судинах втомленої душі! А далі, безмежний простір Печенізького Водосховища і незабутній спокій дзеркальної поверхні, і
знов цей аромат, аромат лету і свободи, аромат сердечної втіхи!
Ще 20 хвилин їзди, і я вже бачу рідну хатинку, що сяє червоним дахом серед пелехатості цвітіння саду. Ось я вийшла і знов вдихнула в себе нову порцію вільного буття, ну, здрастуй, природо, мила матінка моя! А серце
б’ється, на волю рветься, і в голові паморочиться від багатогранності і невимовності краси, що начеб-то звалилася одномоментно на мою міську голову. Ось вона, довгоочікувана мить, за якою волієш бігти, летіти, тільки б не втратити хоч один її атом, хоч одну її секунду!

****
 

Вечір в рідних краях дитинства теж майоріє незабутньою красою. Сонце сховалося за крайнеба, місяць вповні, мов господар, осяяв втомлену блакить. Я не пам’ятаю, коли я вийшла на ґанок, але це було ще вдень, і наразі я навряд чи зможу відірватися від цієї невимовної краси. Прихилившись на крісло для відпочинку, я вдивляюся крізь виноградне листя в безмежність нічного неба.
Ось і заблищав Чумацький Шлях, ось Велика Ведмедиця, ось безкраїй орієнтир наших предків-козаків! Як би я хотіла його розгадати! І хай це не те небо, що бачать перед собою хвалені арабські астрологи, але воно рідне, і в світі останніх подій, я зрозуміла, що цей аргумент здатен перекрити усі інші. Воно рідне, воно найгарніше, воно найяскравіше та найкращє у всьому світі! І ця думка огортає тебе в солодку млявість, змушує піддітися їй, підкоритися та назавжди схилитися перед силою краси величної природи українського краю! 
Ось заспівав цвіркунець, нічний змінник гостроголового жайворонка та швидкокрилих солов’їв, ось почалася журлива, але безумовно гарна симфонія жаб на близьких болотах, і навіть комарі стали рідні, в цей перший після
стількох місяців розлуки вечір на лоні рідного села!

****

Нарешті ранок, як довго я чекала цього моменту! Лише четверта година, а природа вже ожила. Тут, у селі, навіть не хочеться спати до останнього, сонечко, заблищавши крізь фіранки розбудить, і ти вже готовий летіти йому назустріч, назустріч новим радощам та відчуттям! Я вискочила, мов маленька дитина надвір, а там, наче життя спинило, або тільки сповільнило власну течію!
Темний сизий туман ще вкриває заспану землю, прокидаються від недовгого відпочинку втомлені луки та поля, безберегий степ простягується назустріч
новому врожаю, природа прокидається від сну і вже готова буяти на повну райдужною палітрою яскравих фарб! 
А у нас за планом риболовля! І знову ми несемося в машині назустріч новим відчуттям! Дорога й дорога лежить серед безмежного степу, який, мов життя постягається до самого обрію, а навколо – безберегість сходів, молоді паростки соняшника та пшениці, а навколо – нове життя! І знов це солодке забуття проймає кожного з нас, і жоден не хоче порушити цю таємничу тишу, хай будемо лише ми та матінка земля, і більше нікого, крім мальовничої природи Харківщини! Ось, нарешті, ми на місці! Я пам’ятаю, як ходила на риболовлю з татусем,
на велику дамбу водосховища, і чесно, мені подобалася навіть не сама риболовля, а ті моменти, коли я, маленька дівчинка, всіма пальцями зачіпалася за залізні перетинки мосту, коли їхала чергова машина з туристами, які також
скинули з себе жорстокі кайдани міського життя! А потім, дочекавшись сходу сонця ми тихо йшли додому декілька кілометрів, крізь наповнений ароматами хвої лісний масив! Наразі, я теж не можу сказати, що саме вилов риби мене так цікавить, але з дідусем вона, звісно, надзвичайна! Було, сидимо тихо - тихо, аби не злякати косяки риб і тут, серед тиші дідусь закричить: «А в мене заплуталась вудочка!» І ніби ліс сам лякається, і природа полохливо виходить на перевірку. Або: «Дивись, в мене клює щось важке, де наш сочок? Неси швидше сочок я не
втримаю!» За ці веселі незабутні моменти я ще в дитинстві була здатна віддати половину життя, я наразі, я хапалася за будь-яку можливість повернення в світ
дитячих мрій, і доля радісно робила мені поступки!
Ось, виїдеш на човні на середину гладкої водної поверхні і очі радіють. Усе блищить, грає передзвоном тиші, усе переливається та заграє, усе живе та
поспішає. Цю гармонію можливо спостерігати цілю вічність, і я готова спостерігати. За той, час, коли ти зливаєшся з природою, до тебе приходить самопізнання, ти відкриваєш для себе друге дихання і море стає по коліно, приходить радість та цінність кожної минулої та майбутньої миті! Ось за що я люблю риболовлю, ось за що я люблю наш сільський будиночок! Ось так сидиш, дивишся на плавунець, а він не поворухнеться, немов би сам боїться переполохати цю красу, цю ідеальність інь та янь! І хай нічого не ловиться, коли навколо така краса та спокій! Ось, сизий туман починають прорізати перші
промені вранішнього сонця, ще мить та цієї завіси не стане зовсім, а потім і риба піде на дно, ось і риболовля скінчилася. Але найближчі півгодини, згорнувши вудочки, ми все ж таки сидимо тихо-тихо дивуючись цій
навколишній красі. Усе змінюється, особливо місто та його жителі, міниться життя, а тут все ніби в казці, цю таємничість будуть бачити усі покоління поціновувачів гармонії та внутрішнього спокою, усі любителі української
природи. Ось промені заграли блискучими барвами на поверхні, заспівав вранішній соловейко і природа остаточно ожила, ось і настав новий день, прийшла нова краса, а проблеми – залишимо у вчорашньому, хай не отруюють найбільш таємниче та яскраве літо в житті. З такими думками я поверталася додому, а по дорозі мене чекали сюрпризи, радощі, а навколо природа грала та
мінилася фарбами, а навкруги грало невимовними відтінками життя, цвіла доля, і цієї краси для мене залишалося ще довгих три місяці…