Глава 11 "Сюрприз"

Час настільки швидко летить, що ми, люди, не встигаємо підлаштуватися під його ритм. Наче ще вчора ми з Леоном сиділи на лавці й цілувалися, а насправді вже пролетіло чотири дні. Зранку, коли заходжу до офісу думаю, що буде страшенно довгий день, а він закінчується, не встигаю я й моргнути. Отаке шалене життя з купою поворотів. Вів’єн, як і обіцяла, взяла мене на перемовини, де я, звісно, показала себе з кращого боку. Моя підготовка й знання залишили її задоволеною, що для мене великий плюс, бо саме на основі звіту Вів’єн мсьє Курбе й оцінюватиме мою практику.

З Леоном ми бачилися за ці дні лише раз, бо у чоловіка було якесь важливе замовлення над яким він сидів і вдень і вночі, щоб вчасно здати. Ми ходили разом обідати у ресторан неподалік від наших офісів. Та я й не засмучувалася, був час для себе, щоб все гарненько обміркувати й зрозуміти, наскільки мені потрібні відносини з ним. Точної відповіді я не мала, бо наш раптовий поцілунок застав мене неочікувано. Хоча, навіщо себе змушувати щось аналізувати? Мені цікаво й приємно з ним спілкуватися, а все інше стане ясно надалі, тому не варто так напружуватися.

Я вийшла з офісу й вдихнула прохолодне повітря. Попереду цікаві вихідні й активний відпочинок. Хоча й обіцяють знов невеликий дощ, навіть це не зрушить наших планів поїхати до центру й насолодитися красотами Парижа.
По дорозі додому згадую, що давно не спілкувалася з Нессі. На цьому тижні вона мені телефонувала тільки в понеділок, тому набираю її номер, занепокоєна довгим мовчанням.

— Привіт! — одразу відповідає.

— Привіт, Нессі! — вигукую радісно. — Я вже почала хвилюватися, що ти не телефонуєш.

— Купа справ навалилася. Ми нарешті придбали будинок і тепер постало інше важливе питання.

— Дай вгадаю яке, — я замислилася на секунду, хоча це було зайвим. — Майк не дозволяє тобі ним займатися, щоб ти не нервувала.

— Так, — буркнула подруга. — Тому на допомогу прийшла мама, зараз ми пообідаємо й поїдемо до будинку наводити лад, поки Майкл на перемовинах.

— Я стільки всього пропустила, — зітхнула. — І страшенно скучила за усіма.

— Ми також, люба. Мама передає тобі вітання.

— Я вчора з нею розмовляла, поцілуй її за мене. Знаєш, іноді мені здається, що я не зможу жити далеко від вас, так сумую…

— Я радію, що ти викинула з голови ту дурню — жити у Парижі. Чесно. Ти мені потрібна тут.

— Дивно, що ти так довго мовчала.

— Чекала, поки ти сама це скажеш, — почула, як вона посміхнулася.

— А у мене завтра екскурсія по Парижу на цілий день, з вечерею біля Ейфелевої вежі.

— З самого ранку? — напружено запитала Нессі.

— Ні, ближче до дев'ятої. А що?

— Просто запитала. Ну добре, я побігла, потім зателефоную.

— Окей. Обіймаю.

Я відключилася й потупцяла додому. Планів на вечір не було, Леон працюватиме увесь вечір, Сьюзен не обіцяла з’явитися, тому накупила собі морозива й влаштувала релакс перед телевізором. Вже пізно ввечері отримала повідомлення від Леона:

Леон: Крихітко, не зайнята?

Я: Ні.

Леон: Може, запросиш в гості? Я страшенно скучив.

От що мені відповісти на таке запитання? Я вважаю, що запрошувати в гості чоловіка, ще занадто рано, тим паче вночі. Якесь незручне питання, на яке я не маю відповіді.

Я: Іншим разом, я вже лягла.

Леон: Добре, крихітко. Рахуватиму секунди до нашого побачення завтра.

Я: Добраніч.

Не знала, що у нас побачення, погоджувалася я на прогулянку. Чоловік занадто поспішає розвивати наші стосунки, а я натомість гальмую цей процес, як можу. На мою думку, поспішати у такій справі не варто, та й на одній симпатії далеко не заїдеш. На все потрібен свій час, і щоб покохати, і щоб забути…
Спала тривожно, постійно просинаючись, якась думка не давала спокою, а що саме не могла зрозуміти. Прокинулася, коли було ще темно від незрозумілого шереху у сусідній кімнаті. Зіскочила з переляку з ліжка, та коли почула голос Сьюзен заспокоїлася, і накинувши на себе халат, вийшла з кімнати.

— Привіт, — промовила, зазирнувши до неї. Сьюз збирала речі в сумку, а на ліжку сидів той самий «симпатичний романтик» — Жюль.

— Привіт, — відповіли вони в унісон. Ми тебе розбудили? — запитала дівчина.

— Я й до вас погано спала. Що робиш?

— Беру деякі речі. Ми їдемо у Бордо до батьків Жюля у гості, — здивувала мене.

— Що? — прогриміла я англійською.

— Завжди мріяла там побувати, — відповіла вона, знизавши плечима.

— Я почекаю на вулиці, — вирішив змитися романтик, побачивши мій погляд.

— Сьюзен, звідки ця легковажність? — запитала, суворо дивлячись на дівчину, коли за хлопцем зачинилися двері.

— Де ти побачила легковажність? Тіно, ти занадто старомодна і я тобі вже про це казала. Ми молоді й вільні, не бачу сенсу сидіти й чекати якогось дива. Жюль мене запросив, а я погодилася.

— А якщо він якийсь маніяк? Ви знайомі всього лише два тижні!

— Інколи достатньо й двох годин, щоб зрозуміти твоя це людина чи ні. Мені подобається Жюль і все на цьому! Я поїду з ним на вихідні.

— Божевільня якась! Якщо тобі плювати на свою безпеку, можеш їхати, — відповіла й вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері. Для мене це якась неадекватна поведінка. Та ще й Бордо, до якого п’ятсот кілометрів їхати, а в дорозі може трапитися все, що завгодно. Але, якщо Сьюзен плювати на свою безпеку, то чому повинна хвилюватися я? Мені б зі своїм життям розібратися.

— Тіно, — зазирнула дівчина, коли зібралася, — не гнівайся. Туди їхати лише дві години потягом, а по приїзду я одразу скину тобі адресу, щоб ти не хвилювалася.

— Як хочеш, — буркнула, передивляючись в телефоні інформацію про місто. — Ти поговорила зі своїм хлопцем?

— Тільки-но повернуся одразу поговорю, я заплуталася, — посміхнулася вона.

— Коли повернешся?

— Завтра ввечері.

— Якщо тебе не буде, я піду до поліції.