Глава 5 "Париж"

Через сім годин, більшість з яких я проспала, літак приземлився в аеропорту імені Шарля де Голя. Сьюзен з цікавістю озиралася навколо, для мене ж все давно знайоме. У Парижі я не вперше, тому навіть екскурсію можу провести для дівчини, по тих місцях де ми бували з родиною. Я дістала папірець з адресою й сказала водію таксі куди їхати.

— Залишимо валізи, приведемо себе до ладу, а потім з'явимося на фірмі, — пояснила дівчині, що здивовано дивилася на мене.

— Тільки не кажи, що пропонуєш мені пожити з тобою, бо зомлію від щастя.

— Як зомлієш, то пропустиш Ейфелеву вежу, — показала їй з вікна на головну пам'ятку міста. — Ми обов'язково приїдемо сюди, коли буде вільний час.

— Як добре, що ти погодилася, — заплескала вона в долоні.

— Так… Добре, — зітхнула й втупилася у вікно.

Вчора перед посадкою телефонував Деймон, але я не відповіла, про що вже пошкодувала тисячу разів. Поїхати можна куди завгодно, але в думках від нього не позбудешся. Колись ми приїжджали на вікенд з Деймоном, Майклом та Мірандою, коли вони тільки-но почали зустрічатися. Добре пам'ятаю, як ми сиділи на пледі перед вежею й чекали, коли запалять вогні. Деймон купував мені смаколики й цукерки у вигляді вежі. Тоді все було добре…

— Тіно, ти де? — штовхнула мене Сьюзен, — ми приїхали.

— Задумалася, — відповіла й тряхнула головою, щоб позбутися спогадів.

Ми розрахувалися й потягли свої валізи до багатоповерхівки. Навіть сумніву не було, що квартира буде сучасною й з усім необхідним для життя. Дві спальні, оформлені в класичному французькому стилі, невелика кухня в білих тонах із сучасною технікою. Тато попіклувався про доню, щоб вона почувала себе, як вдома. А визирнувши у вікно й справді відчула себе у Нью-Йорку. Річ у тому, що район Дефанс — сучасний офісний центр, майже єдиний район у місті, де дозволено будувати такі високі багатоповерхівки. Він знаходиться достатньо далеко від історичного центру міста.

— Як наче вдома опинилися, — підтвердила мої думки Сьюзен. — А де знамениті архітектурні пам'ятки? Нас привезли до Нью-Йорка?

— Все побачиш, зараз підемо до офісу, а потім можемо поїхати до центру. Мабуть, в жодному місті світу немає таких величних, старих будівель, як в Парижі. Тому, щоб залишити їх в гарному стані в центрі Парижу заборонено будувати будинки вище дев'яти поверхів й розміщувати рекламні банери. Колись я читала, що навіть забороняється вішати на вікна занадто яскраві фіранки. А цей район й справді дуже схожий на Нью-Йорк.

— Нічого собі, але я зараз на місці засну, — пожалілася дівчина. — Поки ти спала в літаку, я рахувала секунди до прильоту.

— А я пропонувала тобі таблетку заспокійливого.

— Наступного разу цілу пачку з'їм, — буркнула й вляглася на ліжко.

— Не час лежати, збирайся.

— Угу, — почула нерозбірливу відповідь.

— Я в душ. Якщо заснеш піду сама.

— Добре, добре, командирко, — буркнула дівчина й вхопивши подушку накрила собі голову.

Спочатку зателефонувала батькам і Майку з Ванессою, повідомила, що зі мною все гаразд і подякувала татові за квартиру, а в же потім привела себе до ладу. Розібрала валізи й розвісила одяг на вішаки у шафу. Сьюзен весь цей час спала. А коли я її розбудила, то замість подяки отримала незадоволене бурчання. Тому не вагаючись, попередила її, що далі вона прокидатиметься сама, без попереджень і нагадувань з мого боку.

Коли ми дісталися до офісу, була вже середина дня. Сьюз після короткого сну виглядала наче п'яна, тому в кафе напроти офісу ми випили каву й з'їли по знаменитому французькому круасану.

— Життя налагоджується, — сказала дівчина, оглядаючи відвідувачів кафе. — Відчуваю себе ласункою, стільки солодощів навкруги, — вказала на молодика у діловому костюмі, що пройшов повз нас.

— Не сміши мене, Сьюзен, це ж бізнес-центр. Тут таких "солодощів" цілий район.

— От-от! — підняла догори пальця. — Часу на практику зовсім не залишається.

— Не знаю як ти, а я не бачу нічого незвичайного.

— Бо предмет твоїх рожевих мрій залишився у Нью-Йорку.

— Не вигадуй, — відмахнулася й підвелася з-за столика. Мабуть, мої рухи були занадто різкими, бо я штовхнула чоловіка, що проходив повз й ніс своє замовлення. Чорна кава пролилася на його білосніжну сорочку. Я зойкнула й прикрила рота долонею, дивлячись, як за секунду на білій тканині розповзається потворна пляма.

— Мадемуазель...— чоловік замовк, роздивляючись свою сорочку. Сьюзен теж мовчала, перелякано дивлячись на мене.

— Вибачте мені мсьє, я вас не бачила, — пробелькотіла скоромовкою й вхопивши серветки зі столу почала терти пляму на сорочці.

— Е... — розгубився чоловік. — Що ви робите? Облиште це, — відвів мою руку.

— Як соромно, — приклала долоні до щік, що палали. — Ви, мабуть, поспішали, а я таке наробила.

— Це я був необачним, задивився на вашу красу й зовсім забув куди йшов, — подивився на мене з іскорками сміху в очах.

— Що? Це повністю моя провина.

— Ну, в такому разі, — розвів він руками, — ви просто зобов'язані випити зі мною горнятко кави.

— Ох, — я розгубилася й не знала, що сказати. — Я зараз дуже поспішаю, — подивилася на Сьюзен, яка вже підвелася й чекала на мене.

— Хоча б номер телефона залиште.

— Вам не достатньо цієї плями? — посміхнулася, але все ж дістала з сумочки блокнота й ручку.

— Я зателефоную вам, тільки-но розв'яжу питання з сорочкою і запізненням на перемовини, — промовив, приймаючи від мене клаптик паперу з моїм номером телефона. Не встигла я нічого відповісти, як він швидким кроком зайшов усередину, а Сьюзен, вхопивши мене за руку, потягнула до офісу.

— Ти це бачила? — здивовано запитала, озираючись й перебираючи ногами, підлаштовуючись під її швидкий крок.

— Бачила, — розтягнула губи в усмішці. — Перший день в Парижі, а ти вже приворожила такого красунчика.

— Я на нього каву вилила і, до речі, гарячу. Я бачила, як він поморщився, та й слова гнівного не сказав.

— Я ж кажу, зачарований.

На вході нас зустрів молодик й провів до керівника. Чоловік років сорока зустрів нас з усмішкою й запропонував сісти. Люк Курбе, так звати чоловіка, подивився наші документи й підписав дозвіл на практику у його фірмі. Крім досвіду у спілкуванні, нам ще й платитимуть досить непогану заробітну плату. На жаль, разом з Сьюзен нам працювати не доведеться. Кожній з нас дадуть наставника й завдання. Якщо нашою роботою будуть задоволені, то в майбутньому ми зможемо брати участь у перемовинах.

Потішені розмовою з мсьє Курбе й познайомившись зі своїми наставниками, ми попрямували додому. Мені пощастило і наставницею виявилася приємна дівчина, трохи старша за мене. Вів 'єн привітно мене зустріла й розповіла про, тепер вже наші спільні, плани на завтра. Сьюзен дістався чоловік років тридцяти з хвостиком. Високий і худий, зі світлим волоссям майже до плечей, зачесаним назад. Через таку зачіску він виглядав кумедно. Але дівчина зовсім не засмутилася. На її думку, з чоловіком легше спрацюватися, ніж з жінкою.

Коли поверталися додому, в сумці задзвонив мобільний. Побачивши номер Нессі неабияк зраділа й з усмішкою натиснула на відповідь.

— Привіт, пузатим!

— Привіт, — почула сміх на тому кінці.

— Як справи у майбутньої матусі?

— Та в мене одне й те ж: була на роботі, взяла ще один проєкт, за що отримала від чоловіка. Зараз сиджу наминаю попкорн і дивлюся наше шоу. Тебе немає лише день, а я вже сумую.

— Не кажи про сум, бо я розчулюся. Мені також не вистачає наших посиденьок.

— Уявляєш, сьогодні спустилася на десятий і тільки тоді згадала, що ти у Парижі.

— Ох, Нессі. Прилітай до мене на вікенд.

— Іспанія, — проспівала дівчина.

— Невже?

— Майкл вчора повідомив, що ми летимо в Іспанію. Париж поки скасовується, але на нас чекає гаряча Іспанія.

— Тобі сподобається, — я посміхнулася.

— Вже палаю від нетерпіння. Не дочекаюся вихідних.

— А в мене сьогодні таке сталося…

— Що? — одразу насторожилася Ванесса.

— Я пролила каву на незнайомого чоловіка. Точніше він сам її пролив, але я посприяла цьому.

— Як? — розсміялася дівчина.

— Тобі смішно, а я ледь з сорому не згоріла.

— Сварився?

— Ні. Запросив випити каву.

— Нічого собі! А як його звати?

— Не знаю, ми не знайомилися.

— І він отак швидко запросив тебе на каву, після того, як ти пролила на нього каву?

— Так. Я сама шокована. Думала, як розкричиться, а він спокійний, як слон.

— І ти погодилася?

— Я не встигла нічого сказати, лише записала свій номер телефона.

— Я хочу знати все! — заявила Нессі.

— Звісно! Про що мова? Ти перша знатимеш всі подробиці. А де це твій чоловік, що не чути бурчання?

— Спить.

— Так рано… Ой, я зовсім забула що у вас ніч!

— Добре, Тіно, завтра зателефоную.

— Бувай. Поцілуй за мене брата.

— Вже виконую, — вона вимкнулася, а я зітхнула. Захотілося зараз опинитися вдома, поруч з ними...