Глава 3 "Спокій скасовується"

— О, Тіно, нарешті, — гукнула мене Сьюзен біля університету. Замислена своїми проблемами навіть не помітила, що дівчина стояла в компанії одногрупників.

— Привіт, Сьюз, — обійняла дівчину.

— Ти мене вчора так заінтригувала своїм дзвінком, кажи швиденько, що вирішила.

— Я знала, що тебе зачепить, — посміхнулася. — Я поїду на практику з тобою, — твердо промовила й опинилася у залізних обіймах дівчини. Ми гарно спілкуємося ще з першого курсу. Коли вона запропонувала разом поїхати до Франції, я відмовилася, бо не уявляла як залишу рідний Нью-Йорк на цілий місяць. Але зараз це ідеальне рішення, щоб відволіктися й почати спочатку своє життя. Вже без Деймона…

Вчора я довго лежала у ліжку й не могла заснути, тільки заплющувала очі одразу згадувала його ніжні дотики на моєму тілі. Тому просто лежала й дивилася у стелю, хотілося забути й стерти цю ніч зі своєї пам'яті, навіть якщо у своєму житті я більше ніколи не відчую таких емоцій. Це помилка… Він погодився зі мною й поїхав. Думаю, все й так зрозуміло. Сенсу говорити з ним я не бачу, тому для власного спокою просто їду. Побачу щось нове, поживу окремо від рідних, бо на десятому поверсі я все одно під боком у брата. Всіх я вмовила, залишилося сказати про це Ванессі й вмовити саму себе.

— Ей, ти де? — штовхнула мене Сьюзен на занятті.

— Тут, просто замислилася.

— В тебе таке серйозне обличчя, наче задумала, щось погане.

— Втомилася.

— Є гарна пропозиція, — прошепотіла дівчина й нахилилася ближче. — Ходімо в клуб у вихідні. Нам через декілька днів відлітати, відірвемося наостанок у Нью-Йорку.

— Можна, — погодилася з нею, приводу відмовлятися немає.

Весь залишок дня я провела у збиранні й оформленні документів. Мене попередили, що потрібно було раніше цим займатися, але все ж оформили мені практику. От і все! Через декілька днів я полечу в іншу країну, майже за чотири тисячі миль, щоб забути те, що, мабуть, неможливо забути.
Вдома у квартирі цілковита тиша, аж моторошно від неї. Та щоб не нудьгувати, я змусила себе зібрати речі й написала список, що потрібно взяти із собою найнеобхіднішого, все інше придбаю на місці. Возилася до самого вечора, а коли присіла відпочити, задзвонив дверний дзвінок.

— Привіт, — посміхнулася, пропускаючи Нессі.

— Це правда? — одразу накинулася на мене з запитанням.

— Майкл сказав?

— Ледве допитала.

— Я не хотіла, щоб ти хвилювалася. Думала, краще сказати потім.

— Ага, коли вже відлетиш, — буркнула Ванесса, змусивши мене опустити засоромлено очі.

— Вибач, Нессі.

— Це через Деймона? Так?

— Ні, точніше не тільки через нього.

— Він же не просто так поїхав? Можеш не говорити, — перервала мій потік думок, про те, як краще відповісти.

— Мені потрібно змінити щось, так більше не може продовжуватися.

— Вам потрібно поговорити.

— Ні, не хочу. Досить розмов, це нічого не вирішить. Ми більше не друзі, але й кохання між нами не може бути. Потрібно позбутися цього пригніченого відчуття.

— Але це так далеко.

— Пам'ятаєш, як ти змінила своє життя, коли прилетіла до Нью-Йорка? От і я теж хочу змінити своє. Принаймні спробую.

— Якщо тобі потрібна допомога, тільки скажи.

— І ти прилетиш? — посміхнулася.

— Навіть не сумнівайся, — впевнено заявила дівчина.

— Може чаю? В мене є неймовірно смачні тістечка.

— Залюбки, тільки до тістечок мені останнім часом кортить смаженого бекону.

— Ну й закидони у нашого малого.

— Думаєш це хлопчик? — погладила вона свій плаский животик.

— Чомусь уявляється маленький Майк.

— А він навпаки чекає на дівчинку.

— От і подивимося, у будь-якому випадку це буде найкоханіша дитина на планеті.

Не знаю від чого це залежить, але з Ванессою завжди спокійно й комфортно. Вона ніколи не втручається в особисте, але якщо поділитися, завжди уважно вислухає. Ми просиділи до самого пізнього вечора, поки за нею не прийшов Майк й з тихим бурчанням забрав додому. Рятівний сон теж не змусив себе довго чекати, тому я швидко заснула й солодко проспала до самого ранку без жодних сновидінь.

Зазвичай, коли ти не хочеш наближення неприємної події, час, як на зло, летить дуже швидко. Незчулася, як пролетів тиждень і наблизились вихідні. У понеділок я відлечу до Парижа, а мені досі не віриться, що я зважилася на такий крок. Майкл з Ванессою сьогодні поїхали дивитися будинок який хочуть придбати до народження малого, а я впродовж дня тільки тинялася по квартирі. Коли пролунав дзвінок мобільного, аж смикнулася, така була тиша у квартирі.

— Так, Сьюзен?

— Де ти? — почула голос дівчини.

— Вдома.

— А де мала б бути?

— Е…

— Я тебе вже пів години в клубі чекаю.

— Ой, я зовсім забула.

— Добре, що зустріла наших з групи, а то б так і сиділа в очікуванні нікого.

— Не ображайся, у мене був важкий тиждень.

— Нічого не хочу чути! Чекаю на тебе в клубі.

Вона вимкнулася, а я задумалася. Чому б ні? Я цілий день просиділа вдома, в понеділок поїду, маю повне право розслабитися. Тому я швидко зібралася, одягла гарну сукню сливового кольору, дістала чоботи на високих підборах й розпустила волосся, трохи легкого макіяжу і я готова. Ось так краще! Так хоч на людину схожа. Коли виходила знову задзвонив мобільний, на екрані висвітилося ім'я того, про кого краще не згадувати. Я кинула мобільний в сумку і вийшла з квартири. Рішення прийнято, відступати не в моїй звичці.

У клубі було повно народу. Таке відчуття, що половина Нью-Йорка зібралася сьогодні в одному місці, хоча квитки зовсім недешеві. Навіть я звернула увагу на ціну, хоча раніше не цікавилася цим. Одразу в голові пронеслося, що я й не могла знати, бо зазвичай ходила сюди з Деймоном. Сьюзен сиділа за столиком й нудьгувала.

— Привіт, — кинула сумку поруч з нею на диванчик. — Знаю, що винна, тому загладжу своє запізнення коктейлем. Двома, — поспішила виправити себе, побачивши розгніваний погляд світло карих очей.