4

Зараз вона знаходиться біля парк розваг. Ноги самі пішли в тому напрямку. Навіть не сподіваючись сіла в американську гірку, яку ненавиділа найбільше. Та поруч нікого з нею немає. Ще трішки і все, буде кататися одною.
- Можна з вами? - запитала дівчина з каштановим волоссям, очі карі, посмішку ледь видавила на своєму обличчі.
- Так. - тихо відповіла.
Їй зараз потрібна тиша, але насправді їй потрібна підтримка, якої не вистачає.
Дівчина з каштановим волоссям, присіла навпроти Меліси, і поглянула усе довкола. Стиснула пальцями крісло.
- Вперше? - білявка поглянула на її руки, які стискали тверду частину крісла.
- По мені так добре видно? - тремтячим голосом запитала.
- Ви не бійтесь, я вам допоможу. - дівчина пересіла до неї, і обійняла, а потім взяла за руки.
- Дякую!
Вийшли із американської гірки. Дівчина з каштановим волоссям йшла трохи п'яно по парку. Меліса трохи засміялась з неї. Та сама відчула дивне полегшення, яке їй дозволило вільно посміхнутися.
- Дякую, що були поруч!
Білявка посміхнулась їй, але згадала як був поруч Том, який тримав її міцно за руку, обіймав ніжно, а цілунки п'янили її.
- Я не те сказала? - запитала дівчина, поглянувши на Мелісу, яка згасла миттю.
Вона поглянула на неї, сльоза скотилася одинока по щоці:
- В мене помер коханий від раку, і усе це, - показувала на парк розваг, - нагадує мені про нього. Кожен спогад душить мене, а я не можу ніяк змиритися!
Дівчина підійшла і мовчки обійняла її. Вона відчула той самий біль, тільки вже не так як раніше.
- Я знаю як це втратити своє кохання, - почала розмову дівчина, - знаю, як потім стає тяжко на душі, знаючи, що його більше немає поруч. Буває так, що хочеться піти за ним, а ніж бути наодинці із своїми думками, які вбивають. Але варто далі продовжувати жити, навіть попри те, що важко.
- Ви також втратили коханого?
- Так, в мене щось схоже із вами, але в мого єдиного серце зупинилося на столі в лікарні, - дівчина витерла сльози, - вже не так болить як раніше. Тільки можна зменшити свій біль, щоб потім не збожеволіти на самоті.
- Мені складно зменшити біль, адже кожного разу, коли я починаю з кимось дружити, вони помирають, - білявка поглянула на дівчину.
Вона промовчала, знайшовши потрібних для неї слів.
- Але ви не винні! Доля сама вирішує кому вже час, а кому ще ні. Ми живемо на землі не знаючи скільки ще проживемо. Ви знаєте? Ні? Ніхто не знає чому втрачаємо тих, кого любимо. Це звісно боляче, що хочеться померти, але така уже наша доля.
Доля незбагненна, ніхто не знає чи прокинеться вранці, а чи взагалі вернеться додому. Усе несподівано стає для усіх.
Меліса взяла додому улюблене морозиво із полуницею, і пішла додому. Вона відчула полегшення, яке дало їй вільно вдихнути повітря. Та на довго це не вистачило. Зайшла у свій дім, де усі кімнаті пропахли запахом Тома. Дівчина відчула втому в тілі. Лягла у ліжко, притуливши до себе фотографію, де Меліса сфотографувала його біля парку.
Вона запам'ятала надовго той день. Хлопець зізнався їй у коханні, у вічному коханні.
Та вранці чекала на листа, якого уже тримала в руках. Вона тремтячими пальцями розгорнула конверта, і витягнула звідти листа. Дівчина вдихнула, і повільно видихнула повітря з легень.

"Зіронько моя! 
Я надіюсь на те, що ти хоча б трохи розважилась, розвіяла сум у своєму серці. Хоч я не поруч, але моя частинка душі залишилась з тобою. 
Сьогодні ти повинна поїхати на природу. Пам'ятаєш той водоспад, на який планували поїхати на пікнік? Але у нас змінилися раптово плани, і ми замість великого смачного пікніка, потрапили у великий дощ. Так весело тоді нам було. Я й досі пам'ятаю твій дзвінкий сміх, якого я хочу чути вічність. Ти надихаєш мене, ти надихнула мене продовжити жити далі, бо було заради кого. 
Ти моя веснянка! Моя ти дорога! Я вже думав, що моє життя закінчилось, коли дізнався про свою хворобу. Та почувши скільки мені часу лишилось, Я не знав, що робити. До того моменту я нікого не кохав так сильно, поки не зустрів тебе, і лише того дня я закохався по вуха.
Я хочу аби ти продовжувала жити далі. Я вірю, що ти знайдеш ще своє кохання! Я впевнений у цьому! Тільки не відмовляйся у тому, що ти хотіла спробувати, дозволь відчути собі життя!
Я поруч моя кохано! Прошу живи! Заради мене! 
Я кохаю тебе!

Том!"

"Якже мені важко усвідомлювати, що тебе немає поруч!" - подумала дівчина.
Її серце завмерло читаючи лист. Кожного листа вона кладе в улюблену книжку Тома, з якою часто він ходив. На останній сторінці лежить біла висохла ромашка, яку хлопець подарував на полі. Вони разом подорожували різними місцями, шукаючи нові місця, в яких знайдуть сенс життя.
Дівчина пішла на кухню, поглянула в холодильник, але там "миша повісилася". Тому вона збирається, і їде в магазин. Купивши потрібних для неї продуктів, вирушає до водоспаду. Де буде наодинці із своїми думками.