3

Вона ридала, тримаючи листа в тремтячих руках. Її пальці стискали папірця, якого так встигла полюбити. Дівчина приклала до серця.
- Як же я тебе кохаю! - прошепотіла зі сльозами.
Її любов до нього розтопила серце, але коли його не стало, серце стало крижаним, навіть до самої себе.
Меліса, біленька дівчина. Її волосся трохи кучеряве, і добавляє їй невимовної краси, яку вона так щоразу приховує. Очі зеленого кольору, але коли сяє сонце, вони здаються напрочуд яскравими. Губи тонкі, мов ниточка, рожеві.
Недавно ще два місяці тому, вона втратила своїх батьків. Вони загинули потрапивши в аварію, не втримались із керуванням. Тоді того дня, їй не хотілося жити, адже кожен з ким вона любить проводити час, втрачає. Меліса намагалася не думати про такі речі, але інколи заглиблюється в такі теми, що навіть не помічає як усе від неї тікає з рук.
Дівчина як не намагалась припинити з усіма спілкування аби вберегти їх від такої долі, яка нещадно забирає в них молоде життя. Та цього вкрай важко випередити, ніяк не може помітити, чи випередити коли, то станеться. Зараз, а чи взагалі потім. Коли на щось чекаєш, воно втрачає свій сенс, але коли вже забуваєш, то все йде шкереберть.
Вона стільки разів опускала руки, що й навіть не пригадує. Адже кожен спогад, додає все нові страждання, які пролізають у пам'ять. Стільки разів хотіла знищити себе аби не причиняти болю іншим людям. Та все виходило не так, як треба.
Скільки було пролитих сліз, навіть не пригадає. Скільки їй хотілось, щось розказати, але не могла, біль душив її із середини, а вона ніяк не могла піднятися міцно на ноги. Дівчина закривалась у кімнаті, сиділа одна на самоті, поки не відчула його тепло. Поки він не змусив її, перестати плакати. Та хлопець навіть не уявляв, який для неї біль, втрачати тих кого любить.
Минув день її у сльозах, вона згадувала його, дивлячись на фото, з яким прокидалася зранку. Дівчина не соромилася такого, бо він для неї не просто хлопець, а коханий, який був поруч, і зараз Меліса себе заспокоює: "ЗНАЮ ТИ ПОРУЧ!"
Почула як стукають у двері. Наважившись вона підійшла до дверей. Її серце почало стрімко битися в шаленому тиску. Тільки коли побачила чоловіка, того самого, що вчора приносив листа, зрозуміла, що він напевне знову листа приніс. Вона забрала конверта, пальці стискали білого листа, якого боялась відкрити. Та не могла себе змушувати не розкривати, їй кортить дізнатися, про що писав їй коханий.

"Веснянко моя!
Знову пишу тобі листа, знаючи, що мене вже немає з тобою фізично. Дні, які ти подарувала мені, приносять стільки радості в серце, що й не збагну коли я сумував востаннє.
Пам'ятаєш як ми з тобою зустрілись? Ти багато разів змушувала розповісти, хоча вже запитувала раніше багато разів. Ти тоді з'явилась переді мною як буря серед темного неба. Ти принесла мені радість у серце! Коли я побачив твої зажурені очі, тоді я собі сказав: "що кохатиму довіку цю дівчину, і завжди буду поруч, коли буря з'явиться в її серці".
Я ще недобре розумів значення цих слів, але зараз, коли пишу тобі листа задумався над своїми словами, які ще не мали ніякого сенсу. І на даний момент замислився над тим, що я хочу аби ти була щасливою! Не страждала за мною, не плакала! Я хочу тобі лише ЩАСТЯ!
Мені навіть складно уявити, що коїться у твоєму серденьку, коли немає когось біля тебе поруч, з ким ти могла розділити свій біль. Тому остаточно вирішив допомогти тобі змінити твоє життя, щоб ти не відчувала пекельного болю.
Коли ти прочитаєш мій лист, повинна піти в парк розваг. Ми раніше з тобою там були, того дня я побачив перед собою, не просто свою кохану дівчину, а маленьку дівчинку, яка обожнює споглядати за усім своїм поглядом. І на додачу візьми наше улюблене морозиво. Пригадав ще дещо як ти любила смакувати, отримувати задоволення від десерту. Така серйозна, але така щаслива, моя дівчинка.
Дозволь собі відчути радість, дозволь собі прожити хоча б один день у щасті. Я хочу аби ти відчула щось хороше, а не заглиблювалася у далекі спогади.
Я кохаю тебе!

Том!"

Томові, важко писати листа, знаючи, що життя для нього закінчується. Коли він ще жив один, здавалось це просто, спостерігати за тихим вітром, який змітає в своєму напрямку. Та зустрівши Мелісу, зрозумів, все ж таки існує кохання. Він її покохав, побачивши вперше. Він закохався несподівано для себе. Складно стало тоді коли потрібно зізнаватися в тому, що його життя скоро завершується.
Прочитавши листа, її очі стали мокрими від сліз. Дівчина тепер боїться піти туди, де вони разом були щасливими. Вона боїться згадувати ті радісні спогади, від яких болітиме серце. Адже кожен спогад, там де є радісний Том, приносить порожнечу Мелісі. Вона так ще не кохала, як його, а втрата для неї коханої людини, додає ще більше невимовних мук, яких їй важко прожити одній.
Як тепер буде вона? Чи зможе виконати бажання Тома?