6 Глава

З нового року, майже нічого не змінилося. Я продовжувала навчатися, ходила на роботу і спілкувалася з Марком. Я закохувалась в нього, хоча раніше, не знала, що це за почуття і мені було дивно і тяжко, це визнавати. З тих пір, ми багато ходили гуляти, веселились і проводили гарно час, але в стосунках ми не були. Я вже думала, що це був справді, просто дружній подарунок, але сподівалася на щось більше. 

***

Одягаючи ту саму куртку в якій я була у адвоката, я забула, що там лежить записка, на якій був номер моєї сестри. Я боялася телефонувати, але моя цікавість поборола мене. Джи завжди казала, що якщо мене щось зацікавить, то все, мене не зупинити. 

Я вирішила подзвонити і зустрітися віч-на-віч з цією дівчиною.

-доброго дня, це напевно буде звучати дуже дивно, але скоріш за все, ви моя двоюрідна сестра.

-перепрошую, як це розуміти, це що жарт якийсь?

-ні, я розумію це виглядає дивно, але чи не могли б ми зустрітися і я вам все поясню?

-ну добре, тоді давайте сьогодні в годин 18 в центрі біля кафе "Марцепан".

-так звичайно, до зустрічі.

Насправді у дівчини був дуже милий голос, сподіваюся, що я зможу все добре пояснити і можливо вона розповість мені якусь інформацію, яку знає.

'привіт, як ти? Пішли погуляєм?'- написав мені Марк

'привітик, так можна, як завжди в парку?'

'як завжди'

Усмішка знову на маєму лиці, я дуже соромилась, коли писала або розмовляла з ним, але я намагалася ніколи цього не показувати. 

Це була 12 година дня, до зустрічі в вечері з дівчиною, залишався ще час та й дома, в гарну, сніжну погоду сидіти не хтілося. 

-привіт як справи?

-та все добре, сьогодні зустріч з...як сказати, сестрою

-ти ж казала, що з дитячого будинку?

-ну взагалі так, але мені коли був спадок, мені дали ще й номер моєї сестри.

-зрозумів, я би хтів з тобою поговорити...

-про що?,- я хвилювалася, бо не знала, що він може зараз сказати або зробити.

-ми давно знайомі і...я не знаю чи ти помітила, у мене до тебе змінилося ставлення. Я частіше хочу з тобою гуляти або просто бачитись, це тому, що ти мені дуже подобаєшся і я не знаю чи взаємно це, але я був би радий, якби ти відповіла мені взаємністю.

-оу, я навіть не знаю, що сказати...всі мої думки переплутались. Насправді ти мені теж дуже подобаєшся і я би була не проти, якби ми навіть були парою,- я була в шоці з себе, що сказала такі слова.

-ну тоді, я зроблю те, про що мріяв з першої нашої зустрічі.

Він підійшов ближче і поцілував мене. Це було дуже романтично. Сніжок який падав на нас, коли ми стояли посеред парку зачаровував, ця атмосфера була невимовна. Я мріяла про це вже давно, але в рельності це виглядало, набагато краще. 

-ти станеш моєю дівчиною, Сільвіє Мон?

-так, Марку Стрей.

Сплевши наші руки в замочок, у обох була посмішка на обличчі, ми йшли просто насолоджуючись один одним і я не хотіла з ним розлучатися більше ніколи. Це зізнання відновило в мене довіру до чоловіків і їх дій. Прочитавши багато книжок з психології, я зрозуміла, що лиш із-за одного приклада, я зробила висновок на все життя і заблукала в цьому. 

***

Ось і настав той момент, коли секрети були сховані за сімома замками, відкриються прямо зараз. Я йшла на зустріч з дівчиною, нажаль, я не знала, як її звати, але це і ще іншу інформацію, я дізнаюся точно, коли вже зустрінуся з нею.

-привіт, це я вам телефонувала, я Сильвія

-доброго вечора, я Вікі, мене дуже здивував ваш дзвінок, але я все ж вирішила прийти

-я з сиротинцю, моя мама з татом, як мені розповіли кинули мене, але ось недавно, я дізналася, що моя мама померла при родах, а тато просто зник. Із родичів в мене є лише ви. Як мені сказали, то ви моя двоюрідна сестра.

-давай на ти, між нами не така вже й велика різниця в віці. Ну моя мама розповідала мені, що в неї була сестра, але вона була безплідна, але з часом вони майже не спілкувалися.

-а де твоя мама зараз, можливо вона знає історію всю?

-ні, нажаль вона померла декілька років тому, від раку.

-вибач, але все одно ж мають бути люди, які знають щось про нашу історію.

-та все добре, в мене є дідусь по татовій лінії, він ще живий, якщо що, ми можемо якось до нього сходити. Він звичайно вже старенький, але думаю хоч якусь інформацію він має знати.

Ми спілкувалися ще довго, розповідали одна одній про своє життя і як все було. Мені було з цією людиною дуже легко, таке відчуття, що ми знайомі все життя, але просто довгий період часу не бачились. 

-блін вже пізно, а в мене скоро останній автобус до мого кварталу, я була дуже рада познайомитись і сподіваюся, ще якось зустрінемося, бувай.

-я теж була дуже рада, звичайно зустрінемося і не раз.

Вікі пішла на зупинку, а я пішла в іншу сторону вулиці, я жила не далеко від цього парку, тому знала його майже повністю. На дворі темніло рано, і вже були навіть видно зорі. Це відчуття дуже приємне, сніг- який шумить під ногами, легенький вітерець і звук зорей, які грали ніби якусь мелодію. Йшовши, я відчула, що за мною хтось йде, я пришвидшила крок, але і людина позаду мене теж. Я злякалася не на жарт, тому що не знаючи, що в голові у інших, я намагалася вірити в краще. 

Нарешті я була майже біля будинку, силует завернув в іншу сторону і тоді я видихнула з полегшенням. Я майже підходила до під'їзду, як поруч біля кущів, я почула якийсь дивний шкрегіт, таке відчуття, що хтось звав на поміч, але не словами, а якимись звуками. Я обережно підійшла до них і роздвинула їх. Там лежав маленький, пухнастий, чорненький котик, який дрижав від холоду, і не міг майже рухатись. Я взяла його з собою і пішла до дому.