5 Глава

-доброго дня, де я можу знайти адвоката Района Стона?

-це я, а ви...

-я Сильвія, це я телефонувала вам з приводу спадку.

-так, я згадав, ходімо

Ми з цим чоловіком пішли в його кабінет на другий поверх. Там були високі стелі і навіть в найменшій кімнаті, було затишно. Сівши в крісло, він дістав якісь папери.

-так, Сильвія Мон, ваші дідусь і бабуся заповідали вам спадок. А саме, двокімнатна квартира в центрі міста та колекцію золотих прикрас. Вам потрібно поїхати і продивитися місцевість, тому якщо у вас є час зараз, ми можемо заїхати туди і я вам все покажу.

-так, я вільна, можемо поїхати.

Я була здивована та не очікувала на такий спадок. В мені були різні відчуття і це було дивно, бо можливо я переїду з гуртожитку в свою власну квартиру. Це навіть звучало дивно. Але я вірила, що все буде добре.

Квартира була в центрі та виходила на головну площу. Там були великі панорамні вікна та чудове планування. 

Десь під вечір, як підписавши всі папери, я верталася в гуртожиток, щоб сказати це Джи і зробити їй теж цікавий подарунок. 

-я дома, Джинні що сталося?

Дівчина сиділа біля вікна в покривалі і плакала, мені завжди хтілося зробити максимально так, щоб їй було комфортно, тому я завжди приділяла їй максимум уваги.

-мене кинув хлопець та ще й зрадив при цьому.

-він козел, сонечко, не звертай на нього увагу, він не гідний навіть однієї твоєї сльозинки. В тебе ще буде багато хлопців, які будуть готові заради тебе на все, а не як цей, що навіть квіти не міг подарувати або сходити в парк погуляти.

Я заспокоювала її довго, але мої слова їй завжди допомагали і її настрій покращувався. 

-і до речі в мене є хороша новина, і нам прийдеться з'їжаджати 

-що, куди? Нас що виселяють? Що ж за день сьогодні такий,- сказала Джи і вже хтіла плакати.

-ні, ні, все добре, нас не виселяють, в мене просто по спадку тепер є квартира і ми можемо туди разом переїхати, якщо ти не проти.

-ого, я навіть не очікувала такого, звичайно, я залюбки з тобою переїду і ми будемо разом.

Ми знали що новорічну ніч будемо святкувати там, залишилося лиш перевезти речі та домовитись про світло, воду та отоплення, але це виглядало як маленька дрібничка, зрівнюючи з тим, що ми пережили. 

*** 

Залишається 2 дні до нового року, ми переїхали в нову квартиру. Звичайно не повністю її облаштували, але є ліжка, шафа, столи і ще деякі речі. Ми були раді навіть цьому. Саме цей новий рік пройде найкраще, бо ми його будемо святкувати не з купою дітей, а одні, без всякого постороннього шуму. 

Я продовжувала спілкуватися з Марком, з кожним разом все більше і швидше хтіла з ним зустрітися. Наразі, ми були друзями, але чи бувають друзями, хлопець та дівчина, коли вони не знають почуття один одного. Він мені подобався, як хлопець, але цього я йому не казала.

-тобі треба йому сказати Сілі, до речі новий рік, це твій шанс, якщо хочеш, можеш його запросити побути з нами?)

-ні, я не можу так, як це буде виглядати, буду відчувати себе дурною поруч з ним. 

-ну як знаєш, але ідея з запрошенням класна.

Я думала над цим але так і не осмілилась йому сказати, щоб він приходив. Він знав про мій переїзд і мою нову квартиру, він мене проводив багато разів до дому, але запропонувати зайти так ніхто і не наважувався.

***

3...2...1...

З новим роком!!! 

Ми одночасно з Джи прокричали цю фразу. Нам завжди подобалось, святкувати свята разом в сиротинці, а тут ми разом на одинці, тим більш в моїй власній квартирі. 

За декілька тижнів до нового року, ми вирішили зробити один одному подарунки, подарувати те, про що інша дуже мріяла та хтіла. 

-це тобі,- Джи вручала мені невелику коробочку з дуже гарною обгорткою. 

Відкривши, в середині був той самий фен, про який я мріяла, проходячи вітринами магазинів.

-це, так мило, він ж дуже дорогий.

-мені для найкращої подруги, нічого не шкода.

-ну тоді тримай і мій подарунок.

Дівчина відкрила коробку в якій лежала спідня білизна, яку вона дуже хтіла та безпровідні навушники.

-і це ти теж називаєш, не дорогим подарунком?

Ми обидві засміялися, сівши за стіл ми почали розмовляти, слухати музику та дивитися телевізор. Неочікувано, в двері подзвонили, ми піднялися та пішли до дверей. Там стояв хлопець 

-доброї ночі, тут проживає Сильвія Мон?

-так, це я, а що таке?

-ось розпишіться будь ласка і це вам, хорошого часу проведення.

Він зник дуже швидко, а в мене в руках, був гарний букет гіпсофіл та маленька коробочка. 

-дивись, там якась записка,- сказала мені подруга і я вирішила подивитися.

"І навіть найгарніший букет в світі, не зрівняється з твоєю красою. З новим роком."

-ого, це від кого, від того хлопця чи що?

-я не знаю Джи, але схоже на це.

Мої щоки почервоніли і я не знала куди себе діти.

-а в коробочці що?

Відкривши мої очі відкрилися ще більше, а щоки були вже не просто бурякового кольору, а горіли, як тілкьи можливо. Там лежали сережки із срібла. Мене дуже здивував такий подарунок, і якщо це був Марк, то він навіть не давав натяки на таке.

-і чи кожним подругам даруюють такі подарунки, та пишуть такі записки?

В мене було багато емоцій, але я не могла їх ніяк показати. Це було настільки не очікувано, що я навіть забулась, звідки він знає, що мої улюблені квіти, це гіпсофіли? Це і ще декілька питань мене дуже турбували. Але все, що я змогла, це написати коротку відповідь.

'дякую, і тебе'