2 Глава

Переїхавши в гуртожиток, я була щаслива, що тепер в мене буде майже особиста кімната і нове життя. 

Лягаючи спати, після дня переїзду, я заснула майже відразу, а на ранок, вже була готова до навчання в новому університеті на педагогічний факультет з поглибленням психології. 

-сподіваюся що перший навчальний день пройде добре і ніяких проблем не буде,- сказала з усмішкою моя подруга Джи. 

Я була не впевнена в першому дні, бо боялась, що моє майбутнє, про яке я так мріяла, може закінчитися дуже швидко. 

***

-я вітаю вас на нашому факультеті, ознайомитися з педагогами вашого курсу, ви можете пройшовши в вестибюль,- говорила жіночка років 40 з гарною посмішкою та на каблуках. 

Насправді, я якомога швидше хтіла закінчити знайомство та сходити в бібліотеку, щоб почитати щось цікаве та вивчити щось нове. 

Через деякий час, прийшовши в бібліотеку, я здивувалася, що вона була навіть більша ніж міська, тому я з радістю взяла книгу з соціальної психології. З всіх книг, найбільше я любила саме книги з психології, так як за допомогою них, можна вирішити якісь свої особисті проблеми. 

Занурившись в книгу, я не помічала як летить час, і до мене підійшла якась жінка.

-я перепрошую, наша бібліотека вже закривається, чи не могли б ви покинути це приміщення будь ласка?

-так, звичайно,- тихо відповіла я, додаючи - а книги з собою можна брати?

Жінка махнула головою, роблячи вид, що їй не дуже сподобалося те, що я сказала, але мені було байдуже, я тихо встала зі стільця і вийшла з бібліотеки, направляючись до виходу з приміщення університету.

Через хвилин 30 я вже була під гуртожитком і тільки як хтіла зайти, до мене хтось звернувся...

-Сілі, це що ти?

Обернувшись, я не вірила своїм очам, і просто забігла в середину. Я знала ту людину дуже добре, людина, яка зіпсувала половину мого життя і я не думала, що вона з'явиться і в подальшому моєму житті.

Поринаючи в минуле, я не помітила, як вже піднялась на свій поверх і підійшла до дверей.

-привіт, як пройшло все?, - спитала Джи

-ну як сказати...в самому універі мені сподобалось, та й бібліотека була чудова, але я де-кого зустріла...це був...Каарон Локс.

-щооооо? Я не можу повірити своїм вухам, він ж поїхав з нашого міста і обіцяв ніколи не повертатися. Можливо ти помилилася, може то був не він?

-я не знаю, але його голос майже не змінився, а манера спілкування дуже. Я не забуду ніколи його темно-карі очі, які недавали мені проходу.

Я була дуже шокована та нервувала зустрічам з минулого, бо не знала, що очікувати від них. Я боялась його і не хтіла знову туди повертатися. Мене лякали згадки про це, та все те, що зі мною сталося за ці роки. 

Весь вечір я говорила зі своєю подругою і вже під ніч, я сіла до вікна і продовжила читати ту книгу, яку я взяла в бібліотеці.

"Пригнічені емоції не вмирають, їх змусили замовкнути. І вони з середини продовжують впливати на людину. Емоції - одне з найважливіших почуттів людини, які потрібно висловлювати завжди, незалежно від того, негативні вони чи позитивні."

***

Дивлячись в екран ноутбуку, мені прийшло повідомлення від незнайомої людини. Таке буває часто, бо в університеті в мене багато знайомих і більшість додає до друзів. Я відкрила повідомлення.

"привіт ще раз Сілі, будь ласка не блокуй мене, а вислухай. Я почуваю себе лайново, коли згадую всі ті моменти, як я ображав тебе і поводив себе, не як хлопець, а справжній бовдур, вибач і сподіваюся це була не остання наша зустріч."

Я думала над повідомленням хвилин 5, потім закрила ноут і пішла спати. Хоча заснути було тяжко...

*** 

Прокинувшись, в голові знову з'явилось те повідомлення, на яке я так і не осмілилась відповісти. З цими думками, я почала збиратися і намагалася нічого не забути. 

Я була повністю зосереджена на навчанні, та поки мої однокурсники і однокурсниці будували стосунки, я ходила в бібліотеку і отримувала нові знання. 

Навіть не думаючи про щось погане, я дочитувала книгу, пишучи маленький конспект, як робила це завжди. Зненацька мене налякали і я була дуже роздратована, бо коли я читала, я повністю присвячувала себе книгам і не любила, коли мене турбують. Піднявши очі, я вже мільйон разів пожалкувала, що підняла їх...