1 Глава

Вибігши швидко з кафе, я побігла куди очі бачили, лишень бо не повертатися в те місце. Зупинишись біля якогось будинку я побачила очі і посмішку тієї людини яку мріяла побачити ще не один раз...

***

Мене звати Сілвія Мон і я звичайна дівчинка з сиротинцю. Батьків я не знала, але мені розповіли що вони покинули мене в роддомі. В мене є одна особливість, я маю гетерохромію - одне око синє, а друге зелене. Люди казали, що мені дуже повезло, бо це рідкість, але ніхто не знає скільки я всього пережила.

Коли мені було 11 почався булінг і цей момент я запам'ятала на завжди, ховаючись куди тільки можна, я намагалася піти від реальності і мені це вдалося. Поруч біля сиротинцю була велика міська бібліотека, в яку я ходила постійно, коли мала вільний час. Там працювала дуже мила дівчина, з якою я могла поспілкуватися на будь-які теми, але з часом я її бачила все рідше і рідше, і одного дня вона просто зникла. Ніхто не знав і не хтів знати що з нею сталося, але для мене це було важливо, бо вона була близькою людиною для мене і вона навчила мене багато чому.

В 15 років булінг продовжувався і мало того ще й посилився, бо моє волосся було найсвітліше із всіх дівчат і я не розуміла за що мені таке. Згодом в мене з'явилася перша подруга, яку привезли теж в той сиротинець. Її мама померла від раку, а тата в неї  просто не було

Час йшов і десь в 17 булінг став меншим, так як я могла дати відсіч тим людям. Я продовжувала цікавитись книгами і мало того в мене їх було багато. 

Зараз мені 18 і скоро я переїду в гуртожиток, який мені мають дати автоматично після повноліття міські органи. І що мене ще радувало, що я буду жити з найкращою подругою в одному гуртожитку та тим більш в одній кімнаті. 

Але я дуже помилялась, коли думала, що моє життя кардинально зміниться, бо я навіть не здогадувалась що чекає мене попереду і які люди знову з'являться в моєму житті...